Коломийський музей Гуцульщини

Безперервність пошуку

Коломийський музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Й.Кобринського добре знаний не лише в Україні, але й далеко за її межами. Ідея створення музею в Коломиї виникла серед передової української інтелігенції ще наприкінці XIX ст. піл впливом активізації боротьби українського народу за національне та соціальне визволення з-під панування Австро-Угорщини.

За домаганням громадського діяча, священика Йосафата Кобринського та інших представників передової інтелігенції у Народному домі, збудованому за народні кошти 1896-1902 років, згідно зі Статутом товариства «Руський Народний Дім» у Коломиї, крім інших культурно-освітніх установ, було заплановано відкрити музей.

Діяльність зі створення музею була розпочата лише 1926 року Володимиром Кобринським при допомозі інтелігенції та селян з навколишніх сіл.

Наприкінці 1925 року В.Кобринський розробив план майбутнього музею. 13 листопада 1926 року на засіданні управи товариства «Руський Народний Дім» було розглянуто план створення музею, розроблений В.Кобринським, затверджено його статут і вирішено розпочати організацію установи під назвою «Український народний музей ім. Йосафата Кобринського».

Створити музей було доручено Володимиру Кобринському, залізничнику за професією, палкому шанувальникові народного мистецтва Гуцульщини, патріоту свого народу, який глибоко вболівав за його долю.

Створити український народний музей на той час було нелегко. Панівна верхівка Польщі, яка окупувала західноукраїнські землі, всілякими способами гальмувала розвиток української культури. Та це не знеохочувало тих, хто хотів створити музей.

Спочатку для музею було виділено маленьку кімнату на цементній долівці. Це була гардеробна театрального залу Народного дому. На горищі та в підвалах знаходилися перші експонати музею.

В.Кобринського вважають засновником музею; він був його багаторічним директором. Спочатку сам збирав, описував та впорядковував експонати, віддаючи цій благородній справі весь вільний від роботи час, власні кошти.

Він був чудовим агітатором, пропагандистом, бесідником, який зумів згуртувати навколо себе чимало людей, які стали його прихильниками, допомагаючи зібрати цінні пам'ятки історії та культури.

Більш як двісті осіб подарували для музею експонати. Здебільшого подарунки робили вчителі, адвокати, священики, селяни з Коломийського та Косівського повітів. Великі збірки для музею передали Василь Тимінський, Іван Ровенчук і Печепіжина, Іван Симчич з Березова Вижнього. лікар З.Левицькии та радник суду Б. Дідицький з Коломиї. Пізніше було передано для музею колекцію вчителя з с.Головів Жаб'ївського повіту Луки Гарматія, а І934 року — колекцію адвоката з Кіцманя І.Стрийського. Ідею створення музею підтримав митрополит Шептицький, який передав до музею експонати й три кубічні метри кедрини, з якої було виготовлено вітрини. Та були й такі, які не вірили в створення музею, всіляко висміювали В.Кобринського.

Не зважаючи на різні труднощі та перешкоди, ЗІ грудня 1934 року відбулось урочисте відкриття музею, яке перетворилося в справжнє свято. На відкритті музею з рефератом виступив В. Кобринський, який підкреслив, що «музей — це правдиве дзеркало культури І мистецтва, це — живі образи розвитку, поривів та переживань народу, це — ілюстрація до його Історії». На відкритті музею виступили І.Свєнціцький — директор національного музею у Львові, Я.Пастернак — директор наукового товариства ім. Т.Шевченка та інші, які високо оцінили музей.

На час відкриття музей мав такі, відділи: історичний, гуцульського та церковного мистецтва. Згодом Народний дім передав для музею три кімнати, в одній з яких розмістився етнографічний відділ, у другій — архів та бібліотека. В 1937 році музей мав 4.100 експонатів.

Представники польської влади не могли змиритися з існуванням музею. Вони шукали всіляких причин, щоб його закрити. Тільки завдяки домаганням В.Кобринського та громадськості міста музей вдалося зберегти.