Палеолітичне мистецтво
У наскальних малюнках не дотримуються закони перспективи, тобто відсутні пропорції між окремими тваринами. Палеолітичний художник не вибудовував композицію малюнка, він, напевно, писав спочатку одну фігуру, потім другу, третю, тому сьогодні ми можемо з упевненістю говорити про те, що первісний художник не користувався просторовим баченням світу. Його перспективне бачення (точніше, повна відсутність такого) виявляється в зображенні кожного об'єкта. На гравюрі гірського козла з Еббу повністю відсутня перспектива в передачі рогів: обидва роги зображені не фронтально, а збоку, причому один ріг протипоставлений іншому. Художник намагався передати глибину простору, зобразивши передні ноги тварини схрещеними, бажаючи в такий спосіб показати, що одна нога попереду, а інша позаду. Натомість у деяких малюнках окремі образи і групи тварин настільки точно композиційне виконані, що мимоволі здається, ніби художник утілив те, що задумав. Але навіть якщо в палеолітичному мистецтві й існувала просторова або площинна концепція, вона значно відрізнялася від сучасних уявлень.
Незвичайно в палеолітичному мистецтві й те, що художник малював ті або інші частини тіла тварин, передаючи у такий спосіб їхню значущість у своєму житті й житті племені. Так, у деяких печерах археологами були виявлені малюнки, на яких не вистачає голови. Очевидно, що для первісної людини тварина — джерело їжі, тушка й голова мають для неї неоднакову значущість, голова звіра цікава йому лише як другорядна деталь.
Звичайні для палеолітичного мистецтва й такі малюнки та гравюри, на яких зображено також те, що художник знав про зображувану тварину. Так, у печері Піндаль (Іспанія) зображений мамонт, у якого червоним кольором позначена область серця. Або в печері Абрідю Пуассон художник вигравіював рибку, усередині якої зображені її нутрощі.
Передача руху в наскальному мистецтві
При детальнішому розгляді наскальних гравюр і малюнків мимоволі звергаєш увагу на те, що художник намагався зображувати застиглий рух, нерухомих фігур майже немає. Рух виражений нахилом або поворотом голови, положенням пересічених кінцівок. Так, у печері Пеш-Мерль знайдене зображення велико-рогого оленя, що біжить. Малюнок виконаний пальцем на глині, яка відклалася на стінах печери. Стрімкий біг тварини переданий витягнутими ногами. Абсолютно чітко зображений рух коня, що приготувався до стрибка (печера Абрі де Монтастрюк): тулуб піднятий дибки, голова, шия і круп витягнуті паралельно до задніх ніг, готових до поштовху; передні ноги зігнуті в колінах і притиснуті до грудей. Навіть із перерахованих вище прикладів видно, що в палеолітичному мистецтві була прийнятою передача руху.
Техніка палеолітичного мистецтва
Для виконання скельних гравюр, особливо з глибокими прорізами, художники повинні були користуватися грубими різальними інструментами. На стоянці Ле Рок де Сер були знайдені такі великі кам'яні різці, що не залишають сумнівів щодо техніки цієї роботи. Для гравюр середнього й пізнього палеоліту типовою є тонша техніка: контури передані, як правило, декількома неглибокими лініями. Ця ж сама техніка використовується на гравюрах, комбінованих із розписом, а також гравюрах на кістці, бивнях, рогах або кам'яних плитках. Деякі деталі, наприклад, грива, вовна на череві тварини тд., часто заштриховані. За віком ця техніка, очевидно, молодша, ніж просте контурне гравірування; вона користується методами, властивими, скоріше, графічному малюнкові, ніж гравюрі або скульптурі. Рідше зустрічаються зображення, вигравірувані пальцем або паличкою на глині, найчастіше на підлозі печери. Але більшість із них не збереглася до нашого часу, тому що вони менш стійкі, ніж гравюри на скельній породі.
Одним із найпростіших є гравірування малюнка пальцем або паличкою на глині або на скельній стіні, покритій кольоровою глиною. Цю техніку прийнято вважати найдавнішою. Досить часто ці малюнки нагадують карлючки дитини, складаються з хаотичних, безсистемних завитків і ліній, в інших випадках — зображення чітке, вигравіруване вміло, явно з використанням гострого предмета У монументальному наскальному мистецтві іноді зустрічається комбінована техніка розпису й гравюри.
Для гравюр художники застосовували різні мінеральні барвники. Жовту, червону і коричневу фарби зазвичай готували з вохри, чорну й темно-буру — з окису марганцю. Біла фарба вироблялася з каоліну (білої глини), різні відтінки жовто-червоного кольору — з лемоніту і гематиту, чорний колір — із деревного вугілля Як в'язку речовину частіше використовували воду, рідше жир.У пізньопалеолітичних шарах були виявлені запаси порошкових барвників або грудки барвників, що використовувалися на зразок кольорових олівців. Цілком можливо, що червона фарба використовувалася для розфарбовування тіла в Уцеяких ритуалах. Були знайдені також окремі фрагменти посуду з-під фарб.