Палеолітичне мистецтво
Відкриття «Сікстинської капели первісного мистецтва»
Палеолітичне мистецтво в Західній Європі представлене головним чином наскальними малюнками У середині XIX сі вважалося, що найбільш давніми давньоєгипетське і кельтське мистецтво, тому навіть не передбачалося, що існують ще давніші форми, які були на такому високому рівні, що залишалися недосяжними для наступних поколінь протягом багатьох тисячоліть Важко було повірити, що більше двох десятків тисяч років тому в Європі Існувало мистецтво, захоплення Наскальні гравюри, малюнки, різні статуетки свідчать про те що первісні мисливці були не настільки «дрімучими», як про них думали раніше
Перші наскальні малюнки були знайдені понад 120 років тому, але тільки на початку XX ст їх уже точно змогли віднести до палеолітичної епохи
Ім'я Марселіне де Саутуоли тісно пов'язане з «узаконюванням» палеолітичного мистецтва, тому що саме ця людина присвятила усе своє життя тому, щоб довести, що печерна людина мала високий рівень культури й талановитості Історія почалася з того, що в 1875 ρ Саутуола вперше досліджував печеру Альтаміра. згодом названу «Сікстинською капелою первісного мистецтва» Потім він вирушає до Парижа і ретельно вивчає зібрання гравюр на кістках. Із зооморфними зображеннями й орнаментацією Неясне передчуття відкриття змушує Саутуолу знову оглянути печеру У 1879 ρ його дев'ятирічною на стелі невисокого бічного грота були виявлені дивні малюнки. Саутуола зібрався з духом і привселюдно виступив із заявою про своє припущення, малюнки в печері Альтаміра є художнім творінням палеолітичної людини. Така зухвала заява викликала обурення і колі найвидатніших учених Учені мужі не могли допустити, що обмежена первісна людина могла мати настільки розвинуте мистецтво, яке безпосередньо вказувало на й розвиненість І талані Але знахідка в Альтамірі довела, людський геній був властивий уже мисливцям на мамонтів, а отже що він залежить прямо пропорційно від рівня технічної цивілізації. Це твердження пролунало майже як крамола воно було настільки несподіваним що вчений слід обвинувати в Саутуолу в підробці. Опоненти висловили припущення, що один із друзів Саутуоли, французький художник, який гостював у нього в момент найбільшого відкриття, став автором печерних малюнків. У 1881 р. учена рада вирішує направити в Альтаміру французького палеонтолога Арле, який на місці повинен буде зробити експертизу малюнків. Результат експертизи поставив «клеймо» на подальшій науковій діяльності Саутуоли, тому що Арле заявив, що малюнки мають новітнє походження: вони виконані в період між відкриттям печери і першим повідомленням Саутуоли. Таке «повідомлення» переконало вчених у тому, що альтамірські малюнки — підробка, будь-які розмови про відкриття Саутуоли зустрічалися скептично. Жодні доводи Саутуоли не могли переконати вчених у протилежному, а всі його спроби довести свою правоту приймали у штики.
Після відкриття Саутуоли періодично почали з'являтися повідомлення інших учених про подібні знахідки. Так, у Франції в 1878 р. ученим Широком у печері Шабо були виявлені гравюри. Широн представив ученим фотографії, але повідомлення залишилося непоміченим. У 1895 р., так само у Франції, Рив'єр знайшов на стінах печери Ла Мут зображення і зробив припущення про їхній палеолітичний вік. Його заява була висміяна. У 1887 р. була відкрита печера Марсула, де також були виявлені зображення. Разом з тим все частіше і більше виявляють, малюнки, гравюри, скульптури й орнаментовані предмети, що залягають прямо, в культурному шарі. Численні знахідки змушують багатьох учених-скептиків, переглянути свою точку зору. Палеонтолог Арле, що відкинув відкриття Саутуоли, повертається до печери Альтаміри, щоб знову й тепер детальніше провести дослідження. Незабаром він уголос зрікається своїх попередніх заяв і визнає, що наскальні зображення е справжніми. На жаль, Саутуола вже не міг порадіти, його відкриття визнали посмертно. Надалі палеонтологи багатьох країн світу (Франції, Італії, Росії й ін.) повідомляють про відкриття печерних малюнків.
Останнім часом великі відкриття палеонтологічного мистецтва були вияв-Ілені в печерах Ляско (1940 p.), Руффіньяк (1956 p.), на Уралі — у Каповій ί печері (1959 р,), Дель Роміто (1961 р.), у Західній Монголії — Хоїт-Ценкер ІАгуй (1972 p.).
Характер палеолітичного мистецтва
Учені, розглядаючи розташування наскальних малюнків, відзначають те, що вони найчастіше знаходяться на висоті 1,5—2 метри в доступних місцях. Рідше можна зустріти малюнки у важкодоступних місцях, де художник напевне наносив малюнки не без сторонньої допомоги або за допомогою спеціальних конструкцій — примітивної драбинки або приваленого до стіни каменю. Зображення зустрічаються як на стінах печер, так і на стелях. Деякі стельові малюнки через низьку, навислу над гротом або печерним тунелем стелю, можна розглядати тільки фрагментарно.Манера виконання малюнків і гравюр також різна. Первісні художники не дотримувалися взаємних пропорцій окремо зображуваних тварин. Так, наприклад, у печері Ляско величезний тур зображений поруч з малюсіньким конем, у Кап Бланк — величезний кінь — із незначних розмірів бізоном. Часто на гравюрах довільно накладається одне зображення на інше.