Естетика в духовному житті України

МАКСИМОВИЧ

МИХАЙЛО

ОЛЕКСАНДРОВИЧ

(1804–1873) –

український істо¬рик, філолог, природодослідник. Автор праць з археології, історії, географії України VI–XVIII ст. Перший ректор Київського університету.

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ – заснований 1834 р.

З 1939 р. носить ім'я Т. Г. ШевченкаУ 30–50-ті роки XIX ст. увагу фахівців привертали дослідження представників харківської філософської школи. У 1831 р. у збірнику «Брошурки» друкується стаття І. КРОНЕБЕРГА «Отрывки» а в 1850 р. – робота А. МЕТЛИНСЬКОГО «Погляд на історичний розвиток теорії прози і поезії». Послідовник Ф. Шел-лінга, харківський професор І. Кронеберг порушує питання про са¬мостійність естетики як філософської науки. На його думку, естетика повинна займатися усіма проявами «витонченого» в навколишньому світі. Важливе місце в теорії І. Кронеберга займав аналіз меж пре¬красного, вияви якого дослідник пов'язував не лише з мистецтвом, а й з природою, суспільством, конкретною людиною.

Щодо позиції А. Метлинського, то він активно включався в дискусії про місце й роль релігійного світоставлення в мистецтві. Його цікавить проблема співвідношення понять «істина – добро – краса». На думку А. Метлинського, мистецтво не в змозі ані повністю розкрити глибинний зміст цих понять, ані збагнути цю тріаду «у чистому вигляді». Тому мистецтво з властивим йому художньо-образним мисленням має «спілкуватися» з філософією і релігією. Теоретик вважає, що християн¬ська доба позитивно вплинула на розвиток мистецтва, поглибивши його духовність і надавши йому можливість виступати як засіб прими¬рення природи й духу, свободи і необхідності, кінцевого й безкінечного.

Аналізуючи естетику України цього періоду, слід наголосити, що вона в основному мала мистецтвознавчу орієнтацію. Це зумовлюва-

лося тією значимістю, яку митці, особливо письменники, мали в історії української культури. Водночас і естетика була здатна виступати досить міцним підґрунтям українського мистецтва.

Отже, кінець XVIII – XIX ст. – це період, коли естетика виступає як самостійна наука. Вона актив¬но засвоює історичні надбання, використовує вироб¬лені на перших етапах становлення науки терміни і поняття, уточнює і розвиває їх. Спираючись на прин¬цип спадковості, естетика поступово посідає гідне міс¬це в структурі суміжних наук.

ДОПОМІЖНА ЛІТЕРАТУРА

Бовсунівська Т. В. Феномен українського романтиз¬му. – К„1997.

Верещагина Т. ^. Философская эстетика в Германии // Лекции по истории эстетики. – Л., 1974. – Кн. 2. Гегель Г. В. Ф. Эстетика: В 4 т. – М., 1968. – Т. 2 и 3.

Гриценко В. С. Культура епохи Просвітництва // Іс¬торія світової культури. – К., 1994. Кант И. Сочинения: В 6 т. – М., 1964. – Т. 5. Кучерюк ^[. Ю. Культура слов'ян. Україна в контексті культурно-історичних доль слов'янства // Історія світо¬вої культури. Культурні регіони. – К., 1997. Лессінг Г. Е. «Лаокоон», або Про межі живопису та пое¬зії. – К.,1968.

Найден О. С. Сакральна та космологічна символіка образів в українському народному мистецтві //Україн¬ська художня культура. – К., 1996. Філософія у Києво-Могилянській академії // Історія філософії України: Хрестоматія. – К., 1993.