Естетичний смак

Теоретичний інтерес до проблеми естетич¬ного смаку формується у XVII ст. Це було, з одного боку, пов'язано, з розвитком нових течій мистецтва XV – початку XVII ст., що лама¬ли старі канони і породжували потребу в універсальних критеріях їх оцінки. З іншого боку, розвиток індивідуальності, започаткований епо¬хою Відродження, порушував питання про можливість суб'єктивної, самостійної оцінки художнього твору, яка грунтується на почутті ес¬тетичного задоволення або смаку. Поступово почали нашаровувати¬ся перші уявлення про естетичний смак і суміжні поняття, що допома¬гають збагнути його природу:

Витоки проблеми естетичного смаку можна знайти в традиціях французької естетики представниками якої були Н. Буало, Ш. Мон-теск'є, Вольтер. Виховані на принципах естетики класицизму, вони розглядали смак з позицій раціоналізму, певної нормативності. Зазначимо, що проблема співвідношення смаку і норми до цього часу є предметом теоретичних дискусій. Англійський філософ Антоні Шефтс-бері виводив смак з людських відчуттів, а потім повністю «переводив» цю проблему у сферу морально-етичних відносин.

Історія докантівської естетики зафіксувала ще один цікавий аспект проблеми: співвідношення загальності і суб'єктивності естетич¬ного смаку. Так, Френсіс Хатчесон вважав, що естетичний смак – це категорія загальна, а Девід Юм наполягав на його суб'єктивності. Така альтернативність не дала змоги сформувати в історії естетич¬ної думки ідеї діалектичного взаємозв'язку між об'єктивним і суб'єк¬тивним, абсолютним і відносним, загальним і частковим.

Особливе місце у вивченні природи смаку належить, як ми вже зазначали, німецькому філософу І. Канту. Він вперше сформулював антиномії (суперечності) судження смаку і наполягав на суспільно-індивідуальному характері естетичних смаків.

Естетичний смак виник і розвивається під безпосереднім впливом суспільно-історичної практики – його об'єктивної основи і критерію. Саме це зумовлює відносний характер естетичного смаку. Супереч¬ності змінюються у процесі естетичної та художньої діяльності людини, зокрема в творах мистецтва. Загальнолюдська здатність діяти та творити за законами краси завжди конкретизується в естетичному досвіді стосовно досягнутого рівня культури і реальної міри її зас¬воєння. Власне, це і породжує різноманітність смаків. Саме смак є емоційною формою активності естетичного суб'єкта. Він не тільки несе в собі творчі начала та інтуїцію узгодженості форми і змісту, а й виражає їх як самопочуття цього суб'єкта.

У пізнання практика входить як критерій об'єктивної істинності теоретичних знань. В естетичному смаку вона зливається з внут¬рішнім станом людини: естетична насолода самодостатня у своїй безпосередності. І тільки конкуренція різноманітних смаків співвідно¬сить і ранжирує їх, виробляє інтегральний, загальнозначущий еталон чуттєвих уподобань людей у вигляді естетичного ідеалу.

Про естетичний ідеал особи можна судити, виходячи з того, що вона вважає прекрасним чи потворним, комічним чи трагічним. Ідеальне уявлення про прекрасне має важливе практичне значення. Естетичні смаки та ідеали є елементами єдиної системи: немає доброго смаку без ідеалу, не може бути ідеалу, якщо не вихований смак.

При аналізі проблеми естетичного смаку постає питання про причини протиріччя: з одного боку – визнання права особи на індиві¬дуальний смак, а з іншого – неприйняття іншої естетичної оцінки.

90

Відомо, що в житті є, безперечно, виняток, коли про смаки дійсно не сперечаються. Ми маємо на увазі фізіологічний смак. Скоріше, тут йдеться не про смак, а перевагу, яку віддає особа, наприклад, солодкому чи солоному, гарячому чи холодному. Такі властивості об'єктів не за¬чіпають інтересів іншої особи.

Естетичний смак, безперечно, також індивідуальний, але, як уже зазначалося, належить до зовсім іншої сфери – сфери суспільної, соціальної. Естетичний смак не є вродженою якістю людини, і його не можна зводити до психофізіологічного інстинкту, до простих реакцій. Це соціальна здатність людини, яка формується, як і інші соціальні здібності, в процесі виховання й освіти людини.

Особливої увагу заслуговує розгляд співвідношення: смак і оцінка. Естетичний смак не можна зводити до оцінки. Адже смак є важливою характеристикою особистісного становлення, що відображує рівень самовизначеності людської індивідуальності, тобто прийняттям чи відки¬данням культурної, естетичної цінності. Тому важливо зрозуміти есте¬тичний смак як здатність особи до індивідуального відбору естетичних цінностей, а саме до саморозвитку і самоформування.