Моральні мотиви й ціннісні орієнтації. цінність святиня

ностей. Яскравим зразком подібних теорій є, зокрема, вчення І. Канта про категоричний імператив. Детальні¬ше, втім, кантівську етику ми розглянемо в іншому місці, тут же достатньо зазначити, що добро в Канта постає як атрибут автономної моральної волі; добрим є вчинок, відповідний моральному законові як такому — не менше, але й не більше. Усі наведені точки зору на природу й зміст поняття добра, як і ряд інших, були піддані принциповій критиці відомим англійським філософом і етиком Дж. Е. Муром (1873—1958) у трактаті «Principia Ethica» (1903). Власне об'єктом критики Мура стає так звана «натуралістична помилка», котру він інкримінує різноманітним проаналізованим у його книзі концепціям морального добра. Сутність цієї помилки, за Муром, полягає в тому, що для сукупності предметів, котрі розглядаються як носії добра, підшукується певна спільна ознака, яка має природний характер, чи, ширше, характер якоїсь позаморальної реальності. Аналізуючи цю супутню, по сугі, озна¬ку, властиву лише певним проявам добра, дослідники, на думку Мура, й припускаються помилки, оскільки вважають, що мають справу з добром як таким . Наприклад, багатьом проявам добра властиво те, що вони викликають у людини задоволення; звідси може виникнути спокуса вважати, що задоволення —це і є добро. Спокуса ця виявляється тим сильнішою, що на відміну від специ¬фічної, суто моральної ідеї добра, задоволення — справа цілком емпірична, «натуральна», його можна досліджувати на широкому фактичному матеріалі, користуючися послугами різних галузей знання. Проте скільки б ми не займалися вивченням різного роду задоволень, саме по собі це нітрохи не додасть доказової сили нашому вихідному твердженню про те, що задоволення — це і є добро. Аналогічним чином, як доводить Мур, стоять справи і з припущеннями типу «добро — це бажане», «добро — це вищий розвиток», «добро — це щастя» і т. п., навіть із твердженням «добро — це самовизначення автономної моральної волі», на якому базується етична теорія Канта. Провівши таку нищівну критичну роботу, яка залишила глибокий слід в етиці XX ст., сам Мур доходить висновку про те, що визначити добро як таке в принципі неможливо . Кожна людина, зазначає англійський філософ, узагалі кажучи, розуміє значення поняття «добро», однак це знання є чисто інтуїтивним: людина не може здати собі справу про те, з допомогою яких кроків свідомості вона до цього знання прийшла. Критична робота Дж. Е. Мура, як сказано, справила глибокий вплив на розвиток сучасної етики. Не торка¬ючися тут подальшої еволюції уявлень про добро, підкреслимо лише один момент, відносно якого точказору Мура, за всієї її дискусійності, виявилася цілком обгрунтованою: принципова неможливість звести зміст поняття про добро до яких би то не було кінцевих визначень підтверджується всією історією світової етичної думки. Однак справа тут, як можна гадати, не стільки в інтуїтивній природі даного поняття, скільки в тому, що воно позначає саме провідну ідею людської моральної свідомості. Ідея ж, як визначав її вже Кант, — це таке поняття розуму, зміст якого не може бути вичерпаний жодним конкретним емпіричним спогля¬данням. Ідея завжди більше, ніж будь-яке конкретне визначення, конкретний образ; вона завжди виходить за їхні межі. Тому вона й примушує, як говорив той же Кант, «багато думати»4. Саме так стоять справи з ідеєю добра. Безперечно, можна сказати, що задоволення є добро, і щастя — добро, і корисність — добро, і досконалість, тим біль¬ше, за Кантом, виконання морального закону також є добро. Однак ми не можемо «перевернути» цей ряд тверджень і сказати, що добро — це задоволення й тільки задоволення або корисність і тільки корисність, чи навіть тільки виключно виконання кантівського ка¬тегоричного імперативу. Не можемо тому, що до жод¬ного із цих визначень ідея добра не зводиться, відкри¬ваючи перед людиною і людською моральністю все нові й нові обрії. Так само ми можемо сказати, що корисне, важливе, бажане для наших ближніх, нашої соціальної групи або нації, або ж для людства в цілому — це, безперечно, добро. Але ми ніяким чином не можемо твердити, що добро — це те й тільки те, що служить інтересам наших ближніх, нашої спільноти, нашої нації або навіть люд¬ства в цілому — відомо ж, що надмірний антропо¬центризм, надмірна орієнтація на людину чимраз виразніше розкривають нині свої небезпечні потенції для природи. Всесвіту й, зрештою, самої людської цивілізації. Втім, ми не можемо навіть сказати, що добро — це те й тільки те, що служить еволюції Все¬світу, яким ми його спостерігаємо. Адже щонайбільше відбивається у щонайменшому, і кожний з названих, і безліч не названих нами аспектів добра зберігають пов¬ноту і неповторність власного значення. Ця відкритість і потенційна смислова безмежність ідеї добра позбавляє будь-якого Грунту сподівання на те, що людство коли-небудь вичерпає всі пов'язані з нею проблеми, зробить

останній крок в її пізнанні й реалізації. Поки людство існує, ця ідея знову й знову висуватиме перед ним нові завдання, розкриватиме нові обрії, породжуватиме нові сумніви. В цьому — запорука невмирущості моралі як атрибута людської цілісності загалом. Разом з тим ця потенційна необмеженість ідеї добра не позбавляє визначеності й конкретності кожну оди¬ничну ситуацію розпізнавання добра й вибору між доб¬ром і злом. Адже добро — це й інтереси ближніх, і утвердження національних традицій, і загальнолюдські цінності, і захист природи, і звільнення від страждань, і миттєвий посміх на обличчі найдорожчої для тебе людини... В кожному конкретному випадку подібні різні, часом взаємовиключаючі грані добра утворюють неповторні сполучення, що потребують осмислення і відповідального вияву людської волі. Зрештою, можна навести таку аналогію. Людина — не вчений-астрофізик, а звичайна собі пересічна люди¬на, заклопотана власними проблемами, — навряд чи усвідомлює сутність тих внутрізіркових процесів, уна¬слідок яких Сонце світить. Проте ця необізнаність аж ніяк не заважає будь-кому з нас чітко відрізняти освітлену сонцем поверхню від тієї, що перебуває в тіні. Відрізняти — і робити, коли це потрібно, свій вибір. Так і з ідеєю добра — ціннісним «сонцем» мораль¬ної свідомості людини.

Запитання