Етика спілкування: загальний огляд проблеми

Кожному, зрештою, знайоме це відчуття несподіва¬ного «пробудження» співбесідника: трапляється так, що довгі роки ви маєте справу з людиною, звикаєте дивитися на неї як на своєрідний незмінний предмет, не підозрюючи про складності її внутрішнього світу, –

аж раптом переймаєте на собі її несподіваний погляд, погляд любові чи захвату, неприязні чи холодної бай^ дужості й усвідомлюєте, що повинні якимось чином на цей погляд відповісти, наново осмислюючи своє став¬лення до «не поміченої» раніше людини. Саме з цього моменту і починається справжнє спілкування – а разом з тим постають і його моральні проблеми, проб¬леми обов'язку й відповідальності, совісті й сорому, ворожості й любові. Саме з цього моменту дані проб¬леми набувають свого конкретного сенсу, свого людсь¬кого грунту.

Резюмуючи сказане, зазначимо, що різноманітний світ людських відносин виступає сферою безпосеред¬ньої реалізації моральності насамперед у тому своєму аспекті, в якому він розкривається як спілкування, тобто як міжсуб'єктна взаємодія між людьми. Спілкування, таким чином, і виявляється справжньою цариною людської моральності.

ПАРАДИГМА СПІЛКУВАННЯ В СУЧАСНІЙ КУЛЬТУРІ

Історія людства дає безперечні докази визначально¬го впливу суспільних, загалом міжлюдських стосунків на характер розвитку особистості, напрям її самореалі-зації, формування її духовного світу. Крім Маркса, значення цих стосунків розкривали і стверджували такі провідні філософи й соціологи XIX–XX ст. як Ф. Тенніс (1855–1936), Е. Дюркгейм (1858–1917), Дж. Г. Мід (1863–1931), К. Мангейм (1893–1947) та ін. Завдяки відомим особливостям марксистської ідео¬логії, що панувала в СРСР, ці визначальні для будь-якого індивідуального життя соціальні й міжлюдські стосунки в нас звикли розуміти вкрай знеособлено, як щось суто матеріально-економічне, ба навіть господар¬че (так званий економічний матеріалізм). Проте не слід забувати, що вже сам Маркс, особливо в ранніх своїх працях, для позначення фундаментальних відносин, які детермінують спосіб життя людських індивідів, вживає термін «спілкування» (нім. УегкеЬг). В інших філософ¬ських і соціологічних концепціях останніх століть, незалежно від ступеня їх віддаленості від марксизму, можна знайти як речовистсько-об'єктивуюче, одно¬бічно економічне тлумачення даних відносин (інколи не менш віддалене від реальних живих індивідів і їх екзистенційного досвіду, ніж в «ортодоксальних» марк¬систів) – так і глибоке розкриття їхнього морально-гуманістичного змісту.

Виходячи з нагромадженого на сьогодні матеріалу досліджень та їхнього теоретичного узагальнення, мо¬жемо говорити про фундаментальне значення процесів спілкування (включаючи їхні форми й організацію) для всього розвитку людської цивілізації й культури, так само як для кожної окремої особистості. І нині не¬можливо ігнорувати глибокі висновки Маркса, що сто¬суються матеріально-практичних підвалин спілкування та його загальноцивілізаційного впливу. Разом з тим у сучасній науці доводять свою актуальність думки Дж. Г. Міда про роль засвоєних міжіндивідуальних взаємодій (інтеракцій) у конституюванні людського Я;

К. Мангейма та його послідовників – про спілкування як детермінуючий чинник пізнавальних процесів (так звана соціологія пізнання) та ін. Відомому радянському психологові Л. С. Виготському (1896–1934) належать важливі узагальнення щодо впливу реального спілку¬вання на розвиток внутрішньої мови, а відтак – мислення і свідомості людського суб'єкта («Мислення і мова», 1934). Широке визнання дістала й ідея М. Бахтіна про культуру загалом як про феномен, здат¬ний існувати лише на межі між різними суб'єктами, в просторі актуального діалогу й спілкування між ними;

на терені сучасної семіотики (загальної теорії знакових систем) цю ідею конкретизував, зокрема, тартуський дослідник Ю. М. Лотман (1922–1993), на думку якого, культура, подібно до свідомості самої людини, є таким семіотичним механізмом, що передбачає актуальну присутність у ньому принаймні двох різних мов, котрі взаємно інтерпретують одна одну, породжуючи тим самим усе нові комплекси значень і відкриваючи простір для творчості.Наведений перелік підходів, що розкривають різні аспекти багатомірної стимулюючої ролі спілкування в житті людської особистості й культури загалом, легко можна було б продовжити. Не випадково у XX ст., коли зазначена роль спілкування виявилася належним чином усвідомленою на рівні власне філософських уза¬гальнень, у філософії відбувається справжній комуніка¬тивний поворот – поворот від позиції єдиного само¬достатнього (або «монологічного» – див. наступний розділ) суб'єкта до прийняття принципів діалогу, інтер-суб'єктивності як керівних засад осмислення людсько¬го буття і діяльності.

Втім, сутність такого повороту ще в першій полови¬ні XIX ст. провістив видатний представник філософ¬ського антропологізму Л. Фейєрбах (1804–1872). Як стверджував Фейєрбах, спростовуючи канони тодіш¬нього ідеалізму, що не знав «чуттєво даного Ти», – «людська сутність є наявною тільки в спілкуванні, в єдності людини з людиною». Саме ця єдність, що «спи¬рається лише на реальність відмінності між Я і Ти», і є, на думку німецького мислителя, «щонайвищою й останньою засадою філософії»1. Оскільки ж найбільш показовим проявом цієї єдності Я і Ти через відмінність між ними є любов, – філософія Фейєрбаха переростає часом у справжній панегірик цьому високому почуттю. «Де нема любові, – зазначає філософ у праці «Основні положення філософії майбутнього», – там немає й істини. Тільки той становить собою дещо, хто щось любить. Бути нічим і нічого не любити – те ж саме. Чим більше буття в людині, тим більше вона любить, і навпаки»2.