Естетична думка у країнах сходу: стародавні Індія, Китай

Для культури країн Сходу були властиві традиційність і консерватизм. Ці риси досить часто перетворювалися на догми: упродовж тисячоліть відтворювалися ті самі форми в еко¬номічній, соціально-політичній і культурній царинах.

СТАРОДАВНЯ ІНДІЯ

Дослідження естетичних проблем у Ста¬родавній Індії відображало загальну тенденцію інтересу до наукового знання, його специфіки і практичного значення. Слід водночас вра¬ховувати, що наукові пошуки індійських учених відрізнялися від європейської теоретике-пізнавальної традиції. І хоча такі сфери піз¬нання, як географія, космологія, фізика, історія, були скуті тісними релігійними уявленнями, однак, як зазначають сучасні дослідники культури Індії, протягом культурного існування індійцям було прита¬манне прагнення до систематизації та методичної класифікації кож¬ної сфери мислення, кожної галузі пізнання, мистецтва і діяльності.

Прагненням до класифікації та систематизації пройнятий пер¬ший естетичний трактат Стародавньої Індії «Натья-Шастра», який був відомий уже в І ст. н. е. Його матеріал можна віднести до перших спроб аналізу проблем художньої творчості, адже трактат містить розгляд питань виховання актора, висвітлює питання художньої майстерності. Пізніше були написані теоретичні коментарі до «Натья-Шастра», які вже мають безпосередній вихід на естетичну проблема¬тику: розробка поняття «раса» – естетичне переживання, а також розгляд власне естетичного переживання – «раса» – і життєвої емоції – «бхава». Життєві емоції покладено в основу естетичного переживання, тобто «бхава» може викликати до життя «раса», а стан «раса» – це можливість емоційного співпереживання різних людей. Естетичне переживання обумовлюється емоційним станом попередніх поколінь і вплітається у складний ланцюг перевтілень живих істот. Так діє закон «карма». Переживання «раса» можна довести до містичного екстазу, а через екстаз досягти етичної досконалості.

Єдність естетичного й етичного аспектів слід розглядати як провід¬ну тенденцію індійської теорії. Єдність естетичного й етичного зумов¬лює можливість «дхвани» – проникнення у «другий», прихований зміст художнього твору.

Розробка естетичної проблематики в історії культури Старо¬давньої Індії наснажувалася досить високим рівнем мистецтва, яке було різноманітним за видами на кожному конкретному етапі розвитку цієї країни. Давня індійська цивілізація пройшла кілька епох, кожній з яких відповідала певна спрямованість мистецької діяльності. Нині, завдяки матеріальним пам'яткам, які збереглися на території Індії, можна відтворити процес становлення видів мистецтва у давньо¬індійській культурі:

Становлення видів мистецтва відбувалося повільно, впродовж трива¬лого часу йшло опанування таких складних видів мистецтва, як, наприк¬лад, живопис. В історії мистецтва Стародавньої Індії значну роль відігра¬вали такі види мистецтва, як музика, театр, пантоміма. Проте художня цінність цих видів мистецтва, їхній вплив на розвиток духовного світу людини усвідомилися значно пізніше. Мистецтво Індії часів станов¬лення перших естетичних уявлень позначене тісним зв'язком з релігій¬ними системами, майже всі твори мали релігійний характер. Ш,е одна важлива ознака індійського мистецтва – його зв'язок з народними легендами, з чіткою системою художніх норм і правил, які залишаються незмінними упродовж віків. Відданість традиціям дала змогу індійському народу зберегти самобутність культури, утвердити національну визначеність мистецтва, його тісний зв'язок з умовами і вимогами суспільного життя.

Важливими літературними джерелами, які допома¬гають зрозуміти культуру і традиції індійського наро¬ду, є великі епічні поеми Стародавньої Індії «Ма-хабхарата» й «Рамаяна». Ці шедеври є результатом колективної народної творчості впродовж багатьох віків.

СТАРОДАВНІЙ КИТАЙ

В історії естетики Стародавнього Китаю важливе значення має період з VII ст. до н. е. до III ст. н. е. У цей час естетика ще не виокремилась у самостійну науку і її розвиток був зумовлений традиціями китайської філософії. Приймаючи філософську позицію, китайська естетика наголошує на поняттях «досконалість», «довершеність», «гармонія». Кожна сфера людської діяльності повинна бути доведена до рівня високого мистецтва. Тому практично всі види діяльності начебто несли на собі відбиток естетичного. Сьо¬годні, оцінюючи надбання Стародавнього Китаю, фахівці іноді вжи¬вають поняття «тотальний естетизм». Таке поняття не можна засто¬совувати до характеристики естетичної орієнтації жодної іншої країни того часу.Становлення естетики Китаю пов'язують з ім'ям КОНФУЦІЯ (551–479 до н. е.), естетичні погляди якого переплітаються з педаго¬гічними ідеями, і, як наслідок, найбільш переконливо виглядає система виховання, запропонована філософом, зокрема система естетичного ви¬ховання. За Конфуцієм, виховання слід починати з поезії, а закріплюва¬ти знання людини послідовним вивченням правил «лі» (доброчесність, знання елементарних норм етикету). Завершуючи освіту, треба звер¬татися до музики, яка несе в собі найвище естетичне навантаження, тяжіє до духовного.