Естетика Візантії
Х–XII століття – це час розвою Київської Русі. Естетичні ідеї цього періоду відбиті у філософсько-богословських текстах «Ше-стиднева» Іоанна Дамаскіна, Ізборниках 1073 і 1076 рр. та ін.
Слід зазначити, що Ізборник 1073р. вважається найдавнішою датованою збіркою, яка містить близько 380 статей з філософії, історії, географії, медицини, написаних щонайменше 40 авторами. Дослідники вважають, що Ізборник використовувався і як підручник для дітей, а це обумовлювало необхідність аналізувати питання виховання і етикету.Привертає увагу стаття Ізборника 1073 р. «Про лице», яка свідчить, що у процесі виховання наголошувалося на значенні індивідуаль¬них якостей людини, на втіленні у міміці, рисах обличчя «свого вияву»:
«Лице є те, що своїми властивостями виявляє себе і відрізняється від одноприродних йому, демонструючи тим свій вияв»*. У цій статті робиться надзвичайно важливий висновок: «Лицем називається саме те, що є дією». Отже, «лице» здатне розкрити внутрішній світ людини, динаміку її почуттів, зміну емоційних станів.
У Ізборнику 1076р. давньоукраїнські автори більш чітко вислов¬люють свою думку і порушують теоретичне положення про красу пізнання, красу істини, про «внутрішній» розум людини, який є джерелом краси.
У X–XI ст. естетика має натуралістично-реалістичні риси, проте вона виявляє тенденцію до екзистенціальних мотивів, має підкресле¬но емоційний характер, наголошує на «переживанні серця». Важливе місце в естетиці цього періоду посідає символ, зокрема символ Софії – «премудрості Божої».
Водночас слід враховувати, що, розробляючи філософсько-естетичні ідеї, слов'янська культура виявляє щирий інтерес до морально-етичної проблематики. Безперечний інтерес викликає своєрідний заповіт «Пов¬чання своїм дітям» ВОЛОДИМИРА МОНОМАХА (1053– 1125). У цих настановах великого князя наголошується передусім на ролі освіти і знань, які збагачують життєвий досвід людини. Володимир Мономах навчає молодих людей зберігати «душі чисті», непорочні, тіла худі, лагідну бесіду і в міру слово господнє».
Важливим джерелом вивчення естетики Київської Русі є збірники пам'яток культури, що містили висловлювання Езопа, Арістотеля, Ме-нандра, Плутарха, включали в себе різні морально-побутові настанови, приказки, історичні анекдоти. Особливу увагу привертає узагальнена робота «Слово про красу», де порівнюється краса фізична і духовна, підкреслю¬ється значення практично-корисного аспекту при оцінці краси чи потворності того чи іншого предмета. У діалозі між Златоустом, Сірахом і Менандром краса визначається через «благий розум», через призначення, а не ство-
* Ізборник 1073 року II Історія філософії України: Хрестоматія. – К., 1993. С. 44.
рення. На думку Сіраха, «не краса доброобразним робить лице, а того, хто дивиться, бажання». Менандр доповнює Сіраха: «Як природний образ прикрасиш норовом добрим, то вдвічі благодать його осяє»*.
Найбільш глибоке і повне уявлення про естетику Київської Русі дають нам такі визначні пам'ятки культури цього періоду, як «Повість минулих літ» НЕСТОРА ЛІТОПИСЦЯ (?–1113) та «Слово про Ігорів похід» (1185–1187) невідомого автора.
У «Повісті минулих літ» значну увагу приділено розгляду естетичних особливостей мистецтва, традицій народу, його побуту. Цей твір було написано у Печорському монастирі. Його створенню передувала тривала наполеглива робота, зокрема вивчалися грецькі хроніки («Хроніка» Амартола), слов'янські джерела, народні та істо¬ричні пісні, перекази.
Оцінюючи естетичні аспекти цього твору, український дослідник І. Іваньо зазначає, що літописець має не тільки досконалий смак, а й чіткі погляди, коли описує художні принади храмів та інших споруд, костюмів, ігор, а також вчинків князів і дружинників.
Аналізуючи естетичні ідеї «Повісті минулих літ», як і при розгляді інших історичних джерел, дослід¬ники обов'язково підкреслюють зв'язок естетично¬го і морально-психологічного, адже саме таке ро¬зуміння досконалості гармонії було властиве Київській Русі.
Розглядаючи «Слово про Ігорів похід» у контексті історії естетичної думки (адже ця видатна пам'ятка української культури багатоаспектна і вивчається різними науками), слід наголосити, що у цьому творі естетичне спирається на народно-фольклорну традицію. При цьому кожний образ виконує важливу емоційну функцію. У «Слові про Ігорів похід» досягнута єдність зображення естетичних основ природи з довершеністю естетично-морального світу людини.