Естетика середньовіччя
Спираючись на теоретичний досвід, накопи¬чений на перших етапах свого становлення, естетика продовжувала активно розвиватися у межах загальнофілософського знання і в наступ¬них століттях, посідаючи вагоме місце в динаміці формування євро¬пейської та світової культури. В історії розвитку естетики в межах загальнофілософського знання важливе значення мала естетика се¬редньовіччя.
Для більш чіткого уявлення про специфіку естетики середньовіччя, її місце і роль в історії науки взагалі слід ураховувати особливості цієї епохи: власність феодала на землю і часткову власність на селянина, професіоналізацію населення і його жорстке соціальне розмежування, поширення та зміцнення релігійної ідеології. Доба середньовіччя по¬в'язана із занепадом економічного й культурного життя Західної Європи і водночас з концентрацією духовного життя навколо представників релігійного світосприймання.
Поняття «середньовіччя», «середні віки» охоплює досить три¬валий і строкатий історичний період: від кінця V – до початку XVI ст., а на півночі Європи – до середини XVII ст.
Становленню середньовіччя передував розкол римського світу після заснування імператором Константином у 324 р. міста Константи¬нополя – так званого Нового Рима. У 330 р. Константинополь стає резиденцією імператора, й відтоді Захід і Схід (Візантія) почали розвива¬тися різними шляхами. Приблизно в цей самий час починається характерне для середніх віків змішання народів, яке надало культурі середньовіччя особливого колориту.
Саме в цей складний період формується уявлення про творчий потенціал нової релігії – християнства, про консолідуючу роль нового Бога – Христа. Поступово християнство стає основним елементом світогляду середньовічної Європи.
Християнство – одна з світових релігій, яка виникла у Ґ ст. н. е. Має три напрями: православ'я, католицизм і протестантизм. Головне джерело віровчення – Біблія.
Естетика раннього середньовіччя пов'язана передусім з поглядами АВРЕЛІЯ АВГУСТИНА – одного з перших теоретиків середньо¬віччя, який пройшов складний шлях формування власної теоретичної позиції. Народившись у родині римського патриція, Августин був вихова¬ний у традиціях язичницького світосприймання. Проте пізніше він починає сповідувати християнство, поступово приєднуючись до католицизму. Вод¬ночас Августин намагався широко використовувати античну спадщину, знайомити своїх сучасників з філософськими поглядами цієї доби.
Позиція Августина щодо вирішення естетичних проблем була досить суперечлива. Як високоосвічена людина, Августин захоплював¬ся мистецтвом, зокрема музикою та скульптурою, схилявся перед красою зовнішнього світу, довершеністю природи. Водночас, як глибоко релі¬гійна людина, він осуджував себе, як здавалося йому, за гріховну любов
АВРЕЛІИ АВГУСТИН (БЛАЖЕННИЙ)
(354–430) – християнський теолог і церковний діяч. Єпископ м. Гіппон у Північній Африці. Автор книги «Про град Божий», у якій він «земному граду» – державі – протистав¬ляє «град Божий» – церкву. Важливе місце в культурі Європи займає автобіографічна робота Августина «Сповідь», на сторін¬ках якої відтворено психологію становлення особистості.
до краси, до мистецтва. Подолати ці суперечності, на думку філософа, допомагала піфагорійська концепція краси як гармонії. При цьому він вважав, що гармонію слід тлумачити як гармонію пропорцій, як число¬вий порядок, що, спираючись на позицію Піфагора, можна протиставити чуттєвій красі красу духовну, надчуттєву. Філософ наголошує на виз¬наченні земної краси як відбитка краси божественної.
Важливе місце в естетиці Августина посідають проблеми видової специфіки мистецтва, передусім художні можливості видовищних мис¬тецтв. Особливу увагу Августин приділяє театру й аналізує його роль у римській культурі, в житті пересічних римлян. Він особливо не¬гативно оцінює театр і вважає, що драматурги й актори сприяли фор¬муванню аморальної поведінки, «гріховності» громадян Риму. У праці «Про град Божий» філософ намагається створити образ ідеального, «морального» міста, в якому немає театру – символу гріховності.
Погляди Августина вплинули на подальшу традицію ставлення церкви до мистецтва: церква використовувала мистецтво і водночас застосовувала жорстку цензуру.