Філософія другої половини XIX ст
Новий напрям у психоаналітичній теорії мистецтва пов'язаний з ім'ям учня і послідовника Фрейда – Карла Юнга (1875–1961 рр.), загальна теоретична спадщина якого складна, багатоаспектна і суперечлива. Підкреслимо лише окремі ідеї теоретика, які вплинули на естетику другої половини XX ст. і внесли певні корективи у класичний психоаналіз.
З ім'ям К. Юнга пов'язана тенденція переведення психоаналізу на більш широке коло загальнокультурних проблем. У 1920 р. Юнг відвідав Алжир, Туніс, проїхав значну частину Сахари, де з великою зацікавленістю вивчав культуру та фольклорно-етнографічне мистецтво цих народів. У період 1926–1930 рр. Юнг побував у Кенії, а також вивчав життя індійців племені пуебло в Мексиці. 1937 р. він відвідав Індію та Шрі-Ланку, поступово відкриваючи для себе самобутність неєвропейської культури, осягаючи східні філософські і релігійні традиції. В кінцевому підсумку Юнг відіграв значну роль у становленні діалогу культур «Захід – Схід».
К. Юнг запропонував нову модель психіки і нові підходи до розгляду співвідношення рівнів свідомого і позасвідомого. Він вважав, що формування концепції психічного грунтується на тезі: «свідомість – це наслідок позасвідомих умов». Жодна людина, на думку Юнга, не в змозі сказати: п'ята, третя частини чи півжиття її проходить позасвідоме, однак кожен знає, що повністю позасвідомим є його дитинство. Юнг не погоджується з Фрейдом у тому, що позасвідоме «певною мірою породжене свідомістю». Усе, мовляв, навпаки: позасвідоме визначає свідомість.
Відштовхнувшись від твердження 3. Фрейда про те, що існують ідеї, почуття, емоції, враження, повністю сформовані позасвідомим, К. Юнг розробив ідею «колективного» позасвідомого, в основі якої лежать пошуки фундаменту, що визначає специфічні риси людей аж до їхньої "расової приналежності. Ідея «колективного» позасвідомого наголошує на значенні в житті людини позасвідомих психічних процесів. Що ж до свідомості, то, за афористичним визначенням Юнга, «ми втомлюємося від свідомості». Вчений значно ускладнив загальну структуру психіки. Замість фрейдівського поняття «позасвідоме» він дає два самостійних рівні психіки: «колективне» і «особове» позасвідоме. На відміну від Фрейда, Юнг не принижує свідомості, не намагається теоретично вразити її. На його думку, свідомості належать «ектопсихічна» (відчуття, мислення, почуття, інтуїція) та «ендопсихічна» (пам'ять, суб'єктивні компоненти функції, аффекти, інвазії) сфери психіки. Через взаємодію «ектопсихічної» і «ендопси-хічної» сфер свідомість дістає завершеність, цілісність.
Важливе місце в концепції Юнга займають поняття-символи, які допомагають осягнути глибину «колективного позасвідомого»: «персона», «маска», «аніма», «анімус». Особливої уваги заслуговує, на думку Юнга, символ «персона» – засіб взаємодії індивіда і соціального середовища. Символи «персона» і «маска» іноді ототожнюються Юнгом і тенденція ототожнення є свідченням замкнутості справжнього образу «персони».
«Особове» і «колективне» позасвідоме у Юнга різняться змістом: «...Особове позасвідоме визначає індивідуальну, інтимну сторону психічного життя. Це насамперед «чуттєвозабарвлені» комплекси. Що ж до змісту «колективного» позасвідомого, то це так звані архетипи 20.Юнгівська концепція архетипа продовжує теоретичні розробки Платона, Августіна, Дюркгейма, Леві-Брюля, які користувалися поняттями «архетип», «колективні уявлення», «колективна свідомість». Юнг визнавав, що він продовжує певну історико-філософську традицію. Проте слід зазначити, що Юнг вніс чимало авторського як в інтерпретацію вже існуючої до нього термінології, так і у розробку спонукальної і творчо-евристичної функції архетипа. Вчений вважав, що архетипи «входять» у свідомість не безпосередньо, а у формі «колективних образів» і символів.
Серед архетипальних образів Юнг називає і мудреця, і вождя, і Моїсея, і Христа, і Будду. Але архетипальними символами можуть бути мати, батько або древньогер-манський бог війни Вотан. Саме архетипальні образи є основою міфології, релігії, мистецтва, вони проекціюють сновидіння, а також у більш абстрактних узагальнених формах фіксуються у політиці, соціології, філософії.
Загальнотеоретична концепція Юнга відкрила перед ним шлях до певних естетико-мистецтвознавчих модифікацій. Значну увагу він приділив проблемі типології, обгрунтувавши існування двох психічних типів – екстра-вертованого та інтровертованого. Розподіл залежить від ролі суб'єкта або об'єкта в різних обставинах: інтроверто-ваний тип фіксується тоді, коли «суб'єктивне психологічне явище» стає над об'єктом, якщо ж «об'єктові належить переважаюча цінність», тоді мова йде про екстравертова-ний тип. У внутрішній структурі кожного з типів здійснюється більш конкретний прояв їх здібностей у вигляді розумових, емоційних, сенсорних, інтуїтивних. Особливе значення надається Юнгом інтуїтивним здібностям у межах інтровертованого типу. «Інтровертована інтуїція» з її яскраво вираженими позасвідомістю, ірраціональністю, суб'єктивністю стимулює певну орієнтацію характеру, професійної діяльності або якихось людських уподобань, наприклад мрійника, фантаста, ясновидця, митця.