Поняття безпосередності і «присутності» в художньому образі

Художній образ важливий для мистецтва не просто своїм функціонуванням і призначенням. Це форма його буття. Ми говорили про ідеальність, про зняття суто фізичної матеріальності в мистецтві з допомогою образу, про його ейдетичну здатність бути пам'яттю, про можливу післядію вже сприйнятого твору. Однак ми не торкалися не менш вагомої особливості художнього образу – його здатності наближувати час (з минулого чи майбутнього) і представляти зображуване саме тут і тепер. Зауважимо при цьому, що не слід уподібнювати поняття присутність лише з безпосередністю показу. Безпосередність на відміну від абстрагованості може досягатися завдяки образності в конкретній чуттєвості, асоціативності, тобто – не понятійне судження доводу, а художнє мислення й переживання в образі. І все ж безпосередність – це лише передумова присутності, яка має дістати розгорнутість часу і простору, перенести нашу уяву і співпереживання в епіцентр події, змусити «бути» разом з життям художнього образу. І якщо вдається цього досягти, побачити на власні очі, почути і відчути єством своїм єдність в одній часовій і просторовій безперервності, моральній атмосфері, то можна бути впевненим, що маємо справу з непересічним твором. Мова тут не про штучне якесь утворення віри й ототожнень себе з героєм. Йдеться про інше – про довіру до власної художньої природи і художнього таланту митця створювати присутність, а отже, приводити до найбільш творчого стану діяльність уяви та внутрішнього бачення, коли, наприклад, слово набирає пластичної повноти і виразності.

Мистецтво – це не лише мислення в образах, воно є також мисленням пластичною присутністю. У творчості А. Чехова, О. Купріна, М. Горького характери, фабули і навіть окремі найменші деталі набували тієї живої пластичної присутності, яка зігріває творчий дух уяви, очевидності того, що відбувається. І це не просто ілюстративність, тут складна асоціація вражень і думок. У Л. Костенко знаходимо: «стежка, по якій вже тільки сніг іде», «сама самота», «сивий спомин» 9.

Присутність є однією з найдивовижніших властивостей мистецтва, яка з допомогою образу надає можливість бути ніби учасником звершення події, включатись у неї. Навіть фантастичні, трансцендентні сили в мистецтві набирають конкретної присутності в уяві чи зображенні. Втягування в атмосферу дійства ігрової присутності робить мистецтво емоційно впливовим, збудливим. Епічні жанри, звернені до героїчних минулих подій, не обходяться без того, щоб картини були сповнені зримого образу, а непрямий переказ наближав до уявлюваних досить рельєфно зображуваних предметів (класичний приклад опису, переданого через розповідь про оздоблення меча, знаходимо в «Іліаді» Гомера). Чим образніше вдається митцеві наблизити зображуваний світ до ілюзії справжньої його присутності, тим більше надається простору для фантазії і уяви реципієнта. Але фотографічне перенесення з прообразу в образ виявляється не самодостатнім.Для того щоб стати зримою, пластично виразливою і до того ж переконливою, присутність у мистецтві (образність в її безпосередній процесуальності) дістається, з точки зору творчої передумови, дуже непросто. Лише справжнім талантам і геніям підвладне мистецтво повернення образові життя в його рельєфності і художньо-почуттєвих перетвореннях. І. Франко відносить Данте Аліг'єрі до «найвидатніших репрезентантів середньовічної цивілізації» '°. Поет-вигнанець і той, хто відчував у собі пророцтво генія, сплавив воєдино дві великі пристрасті – бачення поступу світу у власній уяві і силу кохання – в одну поетичну розповідь. Флоренція збагнула скоро, кого вона втратила в своєму непокірному синові. В дослідженні творчості й особи поета І. Франко звертається'до аналізу того особливого дару митця, який здатний живо і рельєфно, з точністю до деталі, відтворити відчуття присутності в самому дійстві. Мається на .увазі «Божественна комедія», незважаючи на її алегоризм, фантастичність, міфологізм самої ситуації. І. Франко висловлює своє захоплення тим, як вдалося поетові оповісти про все те, що сам він бачив на власні очі, про тих людей, з якими знався, про яких чув, «з яких поглядами та традиціями жив, боровся або згоджувався. ...Він оповідає, все так ясно, докладно і пластично, що архітектори за його показом могли зрисувати докладні плани пекла, а незлічені маляри та мініатюристи кидали на полотно та на папір образи, сплоднені його фантазією в їх уяві» ". Не здаються його герої посторонніми, вигаданими, оскільки й розповідь веде Данте від себе особисто. Ось там він був, бачив те і те, почував саме так. Цей засіб наближає дію до конкретної уяви. Водночас віриться в те, що весь світ постає перед нашими очима, як, скажімо, в зображенні картин «страшного суду» Мікеланджело. «І коли інші епопеї,– стверджує І. Франко,– малюють той зверхній світ холодно, спокійно – Данте малює його в найвищім напруженні чуття, пропускає крізь призму того чуття, немовби весь світ плавав, крутився і тремтів на хвилях його могутнього чуття... Він малює всю вселенну, весь величезний будинок світу» .

Відома теза В. Бєлінського про те, що завдання науки – довести істину з допомогою понять і силогізмів, у мистецтві означає показати, для чого потрібне образне мислення. Це судження залишається досить переконливим принципом в поясненні сутності мистецтва. Однак ні в якому разі не можна зводити його до ілюстративізму в мистецтві, фотографічності й копіювання. Ці тенденції нерідко виявлялися згубними, а в естетиці авангардизму служили критичним аргументом в неприйнятті реалістичних традицій образу в мистецтві попередніх віків. І справа тут не стільки в незнанні законів умовності в художньому зображенні видимого, скільки в певних концептуальних позиціях митців і теоретиків. Наприклад, натуралізм художніх пошуків, оснований на ідеях позитивізму, біологізму, людських інстинктів, не наближає феномен присутності, а віддаляє його, тому що в ньому майже знімається ефект ідеальності, уяви, продовження і динамізм становлення образу в суб'єктивній інтерпретації реципієнта. Для присутності в мистецтві важливим є не завершення дії, замкнутість образу в його кінечності, а живе розкриття його неповторності. Враження присутності підсилюється й тим, що саме ми ніби зненацька застаємо. Спостережуване розкривається не в зовнішній характеристиці, а в самохарактеристиці через вчинок, дію, жест, у явленні всього побаченого.