Критичний аналіз історії та перспектив розвитку телевізійної сфери індустрії дозвілля в Україні

З моменту свого виникнення телебачення України функціонувало як невід’ємна складова загальнодержавної системи телевізійного мовлення СРСР, що й сьогодні залишається фактором впливу на роботу українського телебачення, оскільки основні важелі ідеологічного впливу зосереджені в системі державного ТБ-мовлення. Пірамідальна побудова телевізійного мовлення СРСР (місцеві, міські, обласні, республіканські ТБ-комітети і загальносоюзний комітет) суттєво позначилась на системі телевізійного виробництва на місцях. Телебачення, як сфера діяльності, потребує значного вкладення коштів, і рівень телевізійної продукції в прямій пропорції обумовлювався можливостями міських ТБ-комітетів обласних центрів України, які фінансувалися з коштів, що залишилися після забезпечення верхніх ярусів загальносоюзної телепіраміди. Планова система, що відчутно позначилася на телевиробництві, наклала помітний відбиток і на структуру мовлення. Адже попередньому плануванню піддавалися не лише великі фільми-цикли і ТБ-програми, а навіть їх тематика.

Що ж до підготовки телевізійних видовищ, то тут теж простежувалась чітка тенденція: складні у виробництві телевізійні програми (розважальні ТБ-проекти, музичні програми) в своїй переважній більшості створювалися в Москві. Саме тому в історії розвитку телебачення видовищ в Україні в певному часовому відрізку практично відсутні скільки-небудь вдалі спроби створення такого роду програм. (50-70-і рр.)

Єдиною сферою, яка дозволяля вітчизняним телевізійникам випробувати себе у створенні видовищних програм, залишався спорт. Тут вони мали багаторічний досвід організації і проведення масштабних спортивних ТБ-показів і створювали конкурентноспроможний ТБ-продукт, що користувався комерційним попитом навіть на міжнародному рівні. До наймасштабніших спортивних телевізійних подій можна віднести висвітлення українським ТБ Олімпіади-80, численні трансляції з європейських кубкових змагань ігрових видів спорту (футбол, хокей, гандбол) за участю українських команд. Такі події сприяли освоєнню українськими телевізійниками найсучасніших досягнень ТБ-техніки. Однією з найважчих за її організацією і проведенням була робота з висвітлення Велогонки миру-86 у Києві. Вихід у прямий ефір на територію СРСР і багатьох країн Європи був здійснений одночасно за допомогою кількох пересувних телевізійних станцій, розташованих у різних кінцях Києва. Була використана, зокрема, пересувна автономна ТБ-камера, розміщена на мотоциклі. В роботі були задіяні творчі і технічні співробітники студій телебачення з різних міст України.

Кілька разів на рік українське телебачення здійснювало багатогодині трансляції державних політичних свят і приурочених до них демонстрацій трудящих. Абстрагуючись від їх ідеологічного змісту, слід відзначити організаційну і технічну складність таких ТБ-проектів, які, безсумнівно, є телевізійними видовищами. Це може бути свідченням на користь того, що вітчизняні телевізійники вже тоді були готові і спроможні активно працювати над створенням ТБ-видовищ.

Спроби створення якісного телевізійного продукту у сфері розважального і музичного телебачення в Україні довгий час стримувалися монополією загальносоюзного Центрального телебачення. Відзначити в цьому сенсі можна лише роботу редакції літературно-драматичного мовлення і одного з підрозділів українського телебачення — студії «Укртелефільм». Саме тут було створено ряд телевізійних спектаклів за творами українських письменників XVIII-XXст. Ці ТБ-версії літературних творів були спробою телевізійної адаптації літературних творів.

У середині 70 — на початку 80-х років перед телебаченням України постала ще одна суттєва проблема. Подальше збільшення обсягів телевізійного мовлення, створення і розвиток нових ТБ-студій у різних регіонах України вимагали відповідного числа працівників. Якщо з технічними кадрами проблем не виникало, то підготовка фахівців творчих професій, і особливо телевізійних режисерів, операторів, звукорежисерів, перетворилась на серйозну проблему. Єдиний в Україні навчальний заклад, що мав готувати фахівців цього профілю для ТБ, виявився нездатним до цього. Великою мірою це обумовлювалось тим, що підготовку фахівців для ТБ здійснювали люди, які були спеціалістами дещо іншого профілю — кінематографістами. При такому стані речей ми увійшли в ХХІ століття. Як повідовив перший заступник голови Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення В.Лешик, станом на 1 січня 2001 року за результатами моніторингу, проведеного в усіх телеорганізаціях десяти областей України, з усього числа їх співробітників лише один — фаховий телевізійний спеціаліст (режисер).Наростання кризових процесів у радянській економіці кінця 70 — початку 80-х років зумовило послаблення контролю за станом справ на українському телебаченні, включаючи видовищні програми. Саме тоді на УТ з’явилась музично-розважальна програма «П’ять хвилин на роздуми'(ведуча-Зінаїда Журавльова). Ця програма, вперше за багато років, стала серйозно претендувати на глядацьку увагу і, користуючись сучасною термінологією, мала великий рейтинг. Ще одна особливість цієї програми — у відчутному впливі на її побудову людини, яка чи не вперше в історії телебачення України взяла на себе функції продюсера. Ця людина — чоловік ведучої, і це досить показовий факт з точки зору сучасної практики здійснення телевізійного виробництва.

Суттєве послаблення впливу центру на програмну політику, а разом з тим і фінансування українського ТБ сталося в період так званої перебудови. Скорочення фінансування призвело до серйозного відставання в технологічній і технічній сферах. Виникла диспропорція між розвиненою системою поширення телевізійного сигналу, здатною забезпечити якісний прийом ТБ- зображення на 90–95% території України, і низьким технічним рівнем телевізійного виробництва. Оснащеність більшості телестудій України знімальною і відеомонтажною апаратурою була вкрай незадовільною. Навіть у Республіканському телецентрі в Києві вона залишилася незмінною з 1980 року, коли нова техніка була завезена для обслуговування потреб Олімпіади-80. У світовому ж телебаченні саме 80-і роки позначені швидким темпом впровадження портативної техніки і переходом на нові формати відеозапису. Це не лише на кілька порядків підняло технічні можливості телебачення, а й зумовило творчий підхід до використання переваг, які дає електроніка. Особливо помітно це позначилось на загальному рівні телебачення видовищ у Європі і США. В СРСР інтенсивне використання найновіших технічних досягнень було доступне лише телестудії Останкіно. Досить нагадати, що в 1986 році у розпоряджені телестудій України, (а їх налічувалось понад 20) було лише два комплекти знімальної техніки найпоширенішого у світі формату «Ветасам». Така ситуація вкрай сповільнювала розвиток українського молодіжного, розважального, музичного телебачення, що є основою телебачення видовищ у всьому світі.