Вівчар на полонині
Перегони вівчарів - свято гуцулів, які виконують свій обов'язок перед громадою - упродовж усього літа пасуть вівці на полонині. Цій сюжетній танцювальній картинці локального гуцульського колориту (Рахівський район, Закарпаття) надають специфічні вівчарські костюми: гуні - накидки з овечої шкури вовною назовні, які зігрівають холодної ночі вівчаря; колиба-схованка, де сплять вівчарі; кошара - місце для овець, а також реквізит: сопілка, тайстри, батоги, шапки тощо.
Танець має конкретні образи: старий вівчар - гуцул, хлопчик - вівчарик, хлопці й дівчата.
Старий гуцул трембітає, скликаючи вівчарів. Починається веселий танок. З'являються дівчата з подружками. Після запального танцю знову звук трембіти, старий гуцул і вівчарик заганяють "овечок" до коші, перераховують їх і йдуть відпочивати у колибу.
Лексика: крок з акцентованим підскоком, потрійний притуп з підскоком, різноманітні стрибки: "гвинт", "свердло", гайдук -круч, доріжки, упадання, присядка -"м'ячик", а також жартівливі трюкові рухи - стрибки на руках, перекочування на спині по колу тощо. '
Композиція. Танець має п'ять частин, у кожній з яких певна кількість фігур. Перша частина - зачин - складається з чотирьох фігур, що можна об'єднати під назвою "Ранок на полонині". Вівчар та хлопчик виганяють з коші овець, рахують їх. Друга - з чотирьох фігур, виконувана хлопцями. Третя з однієї фігури - прихід дівчат на полонину. Четверта частина - загальний танець вівчарів та дівчат - центральна. В ній десять фігур, у яких двічі самостійно танцюють тільки дівчата, двічі - хлопці, решта - всі. П'ята частина - заключна.
Стосовно гак званої "геометрії" танцю: горизонтальні, вертикальні, звичайні, діагональні лінії та каре хлопців і дівчат, різноманітні кола й півкола.
Музика. В основному, розмір 2/4. Темп повільний з першої по четверту частини. У п'ятій - повільні темпи змінюються на швидкий у фіналі.
Виконання. Танець поставлено у Закарпатському заслуженому народному хорі України балетмейстером К. Балог, Танцювальних колективах України й Канади.
КОША. Старовинний пастушковий танець, що широко побутує у степовій Україні; схожий з попереднім наявністю свого елементу, вирізняється локальним колоритом (лексика) щонайголовніше, показом виробничого процесу суто Хореографічними засобами. Складається з трьох основних частин: парубоцькі ігри, танцювальні сцени, пов'язані з плетінням коші, та загальний танець.
Погожа літня днина. Хлопці-вівчарі відпочивають. Аби збігав час, влаштовують ігри: спершу "битки", далі “коши", потому міряються силою, хто дужчий. Поволі ігри переростають у пастушковий танець з батогами. З'являються дівчата. Наперед танцюристів вискакує хлопець і закликає: “Вибираймо Тимоша! Заплітаємо коша!”.
Вибирають водія, міряючись на ґирлизі: останній хлопець, який взявся за ґерлиґу зверху - ТИМІШ.
У танцювальних рухах відтворюється процес плетіння обмазування її глиною. Утворюють два кола: внутрішнє - дівчата й зовнішнє - хлопці. Нахиляючись, хлопці беруть умовну “глину" і подають дівчатам, які прибивають її (на першу чверть акту правою рукою накривають ліву, а на другу чверть – навпаки). Цей рух повторюють виконавці чотири рази (8 тактів) і речитативом промовляють:
Ой у лісі, у лісочку, на зеленому лужочку
Кошу заплітали, кошу заплітали.
Танцюристи у двох колах рухаються посолонь обличчям до Центру: дівчата - доріжкою, піднісши з'єднані руки вгору, за ходом годинникової стрілки. Водночас усі хором на вісім тактів промовляють:
Кошу заплітали та й у три рядочки,
та й у три рядочки, та й у три рядочки.