Готичні художні стилі в європейському мистецтві

Відомо, що поворот до готики почався з архітектури та потім розповсюдився на скульптуру, живопис та інші види мистецтва.В живописі та книжковій мініатюрі було більше можливостей втілити своє особисте бачення світу, тому що створення об‘єктів в цій галузі не забирало стільки часу, як побудова собору, і майстер міг завершити справу сам. Але й ці сфери були достатньо канонізовані та контрольовані церквою. Готичний живопис дуже експресивний та драматичний. В цьому й був прояв саме того унікального, що міг надати художник до свого творіння, все ж вимушений враховувати вплив церкви.

Готика, не пов'язана безпосередньо з будь-якими національними умовами, була наднаціональним історичним явищем і проявила себе саме в той період Середньовіччя, коли національні розходження були змішані у свідомості релігійної та церковної єдності, якою було охоплене все європейське суспільство.

Таким чином, готика як художній стиль, в більшості своїх проявів, це скоріше результат творчих зусиль народу, ніж яскравий задум генія; це не стільки витвори індивідуальні, скільки робота цілого суспільства; це художньо-історична спадщина, яку залишили після себе покоління середньовічних майстрів.

2. Особливості готичних стилів в окремих країнах

Італійська архітектура довго випливала середньовічним традиціям, що виражалося в основному у використанні багатьох мотивів готики. Разом з тим сама італійська готика на північну не походила: вона тяжіла до спокійних великих форм, рівному світлу, горизонтальним членуванням архітектури, широким поверхням стін. Церква Санта Кроче, одна з найбільших у Флоренції, була почата Арнольфоди Камбио наприкінці XIII в. (фасад створений у XIX в.). Храм відрізняється широкими прольотами, единимсветлим внутрішнім простором, замість складних готичних зводів у ньому використане дерев'яне стельове перекриття. У 1296 р. у Флоренції почали будувати собор Сантамария дель Фьоре. Арнольфоди Камбио хотів увінчати вівтарну частину собору величезним куполом. Однак після смерті зодчого в 1310 р. будівництво затяглося, I його завершили тільки в період раннього Відродження. У 1334 р. по проекті Джотто було почате будівництво дзвіниці собору, так називаної кампанили - лад ний прямокутної вежі з по поверховими горизонтальними членуваннями і красивими готичними вікнами, стрілчаста аркова форма яких ще довго зберігалася в італійській архітектурі. Серед найбільш відомих міських палаців - палаццоделла Синьйорія у Флоренції. Припускають, що його побудував Арнольфо ди Камбио. Це важкий куб з високою вежею, облицьований грубим каменем. На фасаді - вікна різної величини, непомітний вхід розташований збоку. Будинок визначає вигляд старого міського центра, суворою громадою вторгати на площу. Могутній палац служив цим волом незалежності Флоренції. Більш ошатно ритмічно організоване палаццо Публіці в Сиене (1298-1310 р.). Його фасад виходить на площу дель Кампо. Подібна до амфітеатру, розташованому на схилі пагорба, площа як не можна краще пристосована для споглядання різних видовищ безліччю народу. Площа дель Кампо - пер вий у Європі святковий центр міста, де влаштовувалися турніри і театральні представлення. Дотепер щороку тут відбуваються кінні змагання між міськими округами. Їм передує барвистий парад учасників у середньовічних костюмах.

Розвиток проторенессансних тенденцій протікав нерівномірно. Їхній розквіт приходиться на кінець XIII і перші десятиліття XIV століття. Із середини сторіччя в італійському живописі і скульптурі підсилюється вплив готики.

Готичний стиль виник в архітектурі Італії з Франції в XIII сторіччі. Він одержав поширення в Північній Італії і Тоскані - області середньої Італії, розташованої до півночі від Рима. І тримався тут до XV століття, існуючи чи паралельно переплітаючи з новим стилем, що розвивається, Проторенессанса. Однак італійська готика істотно відрізняється від французької. Вона обмежується застосуванням декоративних елементів готичного стилю: стрілчастих арок, башточок-філій, пинаклец, троянд. Особливістю італійської церковної архітектури є також зведення куполів над місцем перетинання центрального нефа і трансепта. До числа найбільш прославлених пам'ятників цього італійського варіанта готики належить собор у Сиене (XIII-XIV вв.)

У джерел італійського Проторенессанса коштує, що працював у другій половині XIII століття в Пизе майстер Никколо. Він став засновником школи скульптури, що проіснувала до середини XIV століття і распространившей свою увагу по всій Італії. Звичайно, багато чого в скульптурі пизанской школи ще тяжіє до минулого. У ній зберігаються старі алегорії і символи. У рельєфах отсутствует простір, фігури тісно заповнюють поверхня тла. І все-таки реформи Никколо значимі. Використання класичної традиції, акцентування обсягу, матеріальності і вагомості фігури, предметів, прагнення внести в зображення релігійної сцени елементи реальної земної події створили основу для широкого відновлення мистецтва. У 1260-1270 роках майстерня Никколо Пизано виконувала численні замовлення в містах середньої Італії.Нові віяння проникають і в живопис Італії. Протягом деякого часу значна роль у цій області належала художникам Рима. Римська школа висунула одного з найбільших майстрів Проторенессанса - Пьетро Каваллини (ок.1250-ок.1330)