Готичні художні стилі в європейському мистецтві
1. Поняття готичного стилю у мистецтві
Готичний стиль — це художній стиль, що виявився завершальним етапом у розвитку середніх століть культури країн Західної Європи (між серединою 12 і 16 століть). Термін «Готика» введений в епоху Відродження як зневажливе позначення всього середньовічного мистецтва, що вважалося «варварським».
Готика зародилася в Північній частині Франції (Ільде-Франс) у середині 12 ст. і досягла розквіту в першій половині 13 ст.
Готика розвивалася в країнах, де панувала католицька церква, і під її егідою феодально-церковної основи зберігалися в ідеології і культурі епохи Готики. Готичне мистецтво залишалося переважно культовим по призначенню і релігійним по тематиці: воно було співвіднесено з вічністю, з «вищими» ірраціональними силами.
Відомо, що готичний художній стиль, визначився у своїх типових рисах під час розвитку західноєвропейської середньовічної художньої культури. Беручи початок в середині XII ст. у північних та центральних областях Франції на теренах Іль де Франса, він отримав загальноєвропейське поширення і пройшов ряд самостійних етапів еволюції та національних версій.
Розквіт середньовічної художньої культури виникав на базі інтенсивного соціального руху широких народних мас, які викликали ще задовго до формування мистецтва могутні ідеологічні течії. Художня культура сягає корінням безпосередньо до самодіяльної практики соціального низу. Таким чином, прагнення особистості на увагу до себе підготувало основу для появи нових форм та способів самовираження у художній культурі.
Зі зростанням чисельності міст та піднесенням ролі, яку вони відігравали, зростала потреба в нових формах організації праці. Ремісники у містах об‘єднувалися в союзи та цехи. Зміцнення міських ремесел сприяло формуванню міської культури.
В багатьох містах на базі церковних та приходських шкіл виникали університети, як нові форми культурно-просвітницьких установ. Вони сприяли розвитку освіченості та поступово змінювали мислення середньовічної людини. Посилюється дух раціоналізму, дух допитливості, встановлюється тенденція до дослідження нового. Зростала індивідуалізація світовідчуття кожної особистості. Поступово університети перетворилися на своєрідні інтелектуальні центри.
Щодо положення митця, архітектора, то як висококваліфіковані майстри вони мали певний ранг та статус у суспільстві і працювали вони, зрозуміло, на замовника (суверена чи священика). Але при цьому їм була притаманна деяка свобода самовираження як творчій особистості. Це давало можливість автору надати своєму творінню неповторного вигляду.
Собори та ратуші будувались на замовлення міської комуни, однак всі вони відрізнялися своєю особливою темою чи ідеєю. Це свідчить, що кожна будівля цілком була підлеглою певного плану чи задуму. Саме у готичний період починається теоретизація техніки мистецтва. Але в розмаїття образів впліталися такі, що мали зовсім віддалене відношення до загальної церковної чи архітектурної концепції.
Існує багато так званих готичних гротесків, які є відлунням народної фантазії. І хоча діячі церкви з розпачем дивилися на цю самодіяльність, але не могли нічого вдіяти, бо тут діяла стихія колективного народного мистецтва. Декілька поколінь художників-ремісників будували та прикрашали собор, і внаслідок цього можна бачити не тільки приклади загальної стильової обробки будівлі, але й взірці індивідуальної уяви майстрів.
Середньовічні майстри віддавали перевагу яскравим кольорам, це помітно з вітражів, мініатюр та скульптур (готика була поліхромною, тому скульптури та стіни розфарбовувалися). Готичні собори великі, живописні, вони є відлунням реального життя середньовічного міста.
Слід зауважити, що середньовічний майстер вже не є рабом, за ним визнаються права людини, але фактично він не є цілком вільним від обставин життя. Він ніби належить самому собі і в той же час не належить, що знайшло відгук у його творчості. Середньовічні майстри не залишали своїх імен історії, вони просто працювали над своїм ремеслом.
Отже, закони цього ремесла і закони конструкції приводили до використання певних форм в мистецтві, а втілення бажання змінити форму, стиль примушували міняти конструкцію та винаходити нові прийоми в обробці матеріалів. Зміни в конструкції змінювали естетику, тобто сам архітектурний стиль. Спадає на думку, що все це — одночасний процес: естетика змінює техніку, а техніка змінює естетику.