Внесок російського філософа Миколи Бердяєва у розвиток богословської концепції культури

Свобода в Бердяєва з банальної етичної проблеми виростає до категорії космічної. Бердяєв говорить про несотворену, споконвічну свободу, що існувала до того, як Бог створив буття. Вона ірраціональна, породжена небуттям. Вона предвічна, як і сам Бог. Вона непідвладна Богу. Жоден «богослов у законі» цього не прийме. Але це дуже співзвучно сучасним думкам про те, що Всесвіт є взаємодією та взаємоперетворенням Космосу й Хаосу (І.Пригожин), а вічну чвару між матеріалізмом та ідеалізмом, схоже, уже можна здати в архів.

Наявністю первинної свободи, що породжує зло, Бердяєв хоче розв’язати характерну російську проблему теодицеї — виправдання благого й доброго Бога-творця за те, що створений ним світ повен Зла. Це схоже на зороастризм (маніхейство), створення якого приписують легендарному пророку Заратустрі. У маніхействі буття вважається боротьбою бога добра Ормузда й бога зла Арімана. Це, у свою чергу, співзвучне діалектиці Гегеля—Маркса з її єдністю і боротьбою протилежностей. Маніхейство дуже вплинуло на іудаїзм і християнство — хоча вони й визнають єдиного Бога, але Старий Заповіт чітко не говорить: споконвічно існував Диявол чи був створений Богом і потім відпав від нього. Через Слово Бог створив не лише світ, а й людину. За Бердяєвим, крім Божого Смислу, в людині є і зла первинна свобода. Те саме, але в інших термінах, подає цілком матеріалістична глибинна психологія. За Юнгом, у людині є низинне біопсихосоціальне начало (Тінь); Фромм говорив про ірраціональну деструктивність такого самого походження; обидва вони говорять і про ірраціональний порив до творіння, творчості.

Сенс творчості в Бердяєва тісно пов’язаний із його розумінням релігії. Людина створена Богом, але впала у гріх і відпала від Смислу Божого. Метою християнства офіційна релігія вбачає спокутування гріху та спасіння, а Бог вважається верховною силою, вищою владою, що карає грішників і посилає благодать тому, хто став на шлях спасіння. Бердяєв вважає це пережитком старозавітної, іудаїстичної передісторії релігії Христа. Відчуття гріховності пригнічує й ослаблює людину, це те саме, що Батько у Фрейда й Авторитарна Совість у Фромма. У Бердяєва Бог — це свобода для творчості. Бог створив Всесвіт і людину й вимагає зустрічного акту творіння, спрямованого людиною до Бога, щоб людина могла стати нарівні із Богом, стати Боголюдиною, втілити відомий вислів «ви станете як боги». Найвище призначення людини — це активне пізнання Закону Божого через пізнання Всесвіту, створеного Промислом Божим, і розумне перетворення Космосу як акт творчості, спрямований до Бога.Стосовно розхожого штампу про Бердяєва як про християнського філософа можна сказати ось що. Духівництво й церкву як соціальний інститут Бердяєв справедливо звинувачував у перекрученні Смислу Божого, а «побутове християнство» взагалі зневажав. Навіть Святе Письмо він вважав слабким відбитком Слова Божого, вираженим недосконалою мовою людини. Тут є частка істини: ірраціональне за своєю суттю одкровення про Бога та Промисел Його абсолютно адекватно раціоналізувати неможливо. Але в середньовіччі такий «християнин», як Бердяєв, горів би на вогнищі як єретик, а згодом якийсь «священний синод» відлучив би його від церкви й піддав анафемі.

Революцію 1917 р. Бердяєв сприйняв спокійно, справедливо вважаючи, що як Росія, так і весь світ ідуть «не туди». Він давно вважав, що у відповідь на накопичене у світі зло революція спробує здійснити правду, але це обернеться ще більшим злом. Спаду в Бердяєва не було, навпаки, було творче піднесення. 1918 року він створює Вільну Академію духовної культури, де веде лекції та семінари. На його релігійно-філософські диспути приходили робітники, буржуа, солдати, інтелігенти, навіть більшовицькі чекісти й комісари. У наш час тотальних «ученості» й «оступінення» такого потягу до духовної культури не спостерігається! Владу більшовиків Бердяєв критикує, але йому виділяють академічний пайок і навіть обирають у 1920 р. професором Московського університету, де на лекціях він критикує марксизм. 1922 року його двічі заарештовує ЧК. Перший раз під час допиту, який вів сам Ф.Дзержинський, Бердяєв читає йому лекцію про власне розуміння марксизму. Під час другого арешту Бердяєва оповіщають, що його вирішено вислати разом з іншими філософами, вченими й письменниками.

3. Емігрантський період життя М.Бердяєва

26 вересня 1922 р. Бердяєв назавжди виїхав із Росії на так званому «філософському пароплаві» з представниками російської інтелігенції — курсом на Німеччину. Вже потім стало зрозуміло, що всім їм просто поталанило, через 10 років їх знищили б.

До 1924 р. Бердяєв живе в Берліні, потім у Франції — у Парижі та Кламарі. Видає часопис і керує видавництвом, які публікували світоглядну літературу. Це дозволяло жити хоч і небагато, але гідно.

За кордоном мислитель здобуває світову популярність, але різко розходиться з російською «білою» еміграцією. Хоча Бердяєв був запеклим противником більшовизму, ще різкіше він ставився до будь-яких планів повалення більшовиків шляхом інтервенції. Він вірив тільки у внутрішнє подолання більшовизму. Тут він майже вгадав, але крах СРСР виявився не подоланням, а деградацією та розпадом, і під цими уламками ми «борсаємося» вже понад 10 років. У Франції за Бердяєвим навіть закріпилася репутація не комуніста, а «комюнізан» (communisant), що з французької можна перекласти як «комунізнутий».