Художній образ в хореографічному мистецтві

Як все-таки проходить процес проникнення у внутрішній світ героя, образ якого артист збирається втілити?

Перш за все, він повинне уяснити собі, які думки, почуття і переживання володіють героєм в період його сценічного життя, повірити в те, що інших бути не може. Він повинен вчитись в них настільки, щоб вони стали його власники думками і переживаннями. Всі почуття заложені в самій людині. Треба тільки вміти визвати до життя необхідні: розбудити їх, якщо вони сплять. В цьому і заключається завдання балетмейстера – педагога в роботі над створенням хореографічного образу.

Чи хвилюються артисти перед виступом?

Ще й як! Ми, балетмейстери, повинні розуміти, що хвилювання хвилюванню – різниця. Одна справа, коли артистом володіє страх перед виходом на сцену, невпевненість в своїх технічних можливостях. І зовсім інше, коли артист схвильований радісним передчуттям натхненої творчості. Які ж причини того чи іншого стану?

При піднятий настрій, радісна схвильованість при великій напрузі всіх сил буває, коли артист добре підготовлений до виходу на сцену, продумав свою роль, накопичив емоції, які він повинен передати глядачам – такий стан мобілізує сили виконавця, організує його думки і почуття. Вони стають більш гостріше і слухняніше його волі. Хвилювання. Яке викликане почуттям страху, навпаки лишає артиста сил фізичних і духовних – ноги стають важкими, а коліна згинаються. Про які танці може йти мова, коли артист виходить на сцену з перекошеним від страху обличчям?

Подібне хвилювання може бути з двох причин:

Перша – погана підготовка танцюриста до виступу, друга – поганий стан нервової системи.

Зрозумівши причину, балетмейстер повинен допомогти танцюристу; боязкого потрібно підбадьорити, внушити впевненість в свої сили, лінивого – заставити більше працювати. Нерви ж необхідно лікувати.

Натура справжнього артиста – це чутливий інструмент. До кожного потрібен індивідуальний підхід. Балетмейстер – це не тільки творець художнього меру, а й ще керівник і організатор роботи в колективі, а тому мусить бути вимогливим, самовідданим і тримати дисципліну в колективі.

А ще має бути не байдужим до того. що робить і своїм прикладом, своїм ентузіазмом розпалювати серця молодих виконавців і вести послідовно до вершин професійної майстерності.

Прикладом такого служіння хореографії був П.П.Вірський – талановитий балетмейстері директор, реформатор українського танцю і художній керівник Державного заслуженого академічного ансамблю танцю України. Він лишив нам у спадщину багато високохудожніх творів і прославив Україну на весь світ. Митець з великої букви, він вражав своїм розмаїттям балетмейстерського таланту. І палітрі колективу яскраво мінилися барви численних хореографічних жанрів, візерунки українських народних танців і танцювального мистецтва інших народів. Уся ці райдуга танцювального мережива спліталася у пишну гірлянду хореографічної творчості.

“Подоляночка”, “Рукодільниці” “Плескач”, “Хміль” “Сестри” – все це постановки з різноманітними образами, стилістикою, з жанровими та лексичними відтінками. Разом з тим їх єднає те, що в усіх трьох мініатюрах владно панує поетичний і ніжний сучасний український танок. Саме широкі й натхненн героїчні хореографічні полотна перейняті високими поетичними узагальненнями дали свого часу підстави назвати П.Вірського істинним поетом танцю.

Майже півстоліття не сходить зі сцени іскрометний “Повзунець”, “Ляльки”, “Чумацькі радощі”, “Запорожці”. Фінальний “Гопак”, що став візитною карткою ансамблю дивує і захоплює калейдоскопом віртуозних чоловічих трюків і ніжністю і душевністю жіночих партій і викликає бурхливі овації у найбільших концертних залах планети.

Творіть П.Вірського синтезувала досягнення декількох поколінь українських хореографів сфері сценічної інтерпретації народного танцю. Він завжди спирався на традиції, але традиції сприймав творчо, збагачуючи їх досвідом фахового класичного танцювальника і талановитого багатопланового хореографа. Уряд високого оцінив невтомну працю хореографі і присвоїв йому звання народного артиста СРСР, лауреата Державної премії СРСР і Державної премії УРСР ім. Шевченка.