Художній образ в хореографічному мистецтві

ВСТУП

“Я танець словом не нарушу

Но так скажу, скажу помкнув уста

Какой прямой дорогой в душу

К нем залетает красота”

Лев Озеров

Кожний вид мистецтва має свої специфічні закони відображення життя, свої особливі форми, виразні методи і свій матеріал.

Письменник пише роман повість, поему, п’єсу, користуючись словом; композитор в своїй творчості користується звуками музики; художник – фарбами; скульптор – пластичними матеріалами (глина, гіпс, мрамор) а хореограф – виразною пластикою тіла, рухами, мімікою і жестами.

Але всі види мистецтва об’єднує одна ціль – створення краси, яка рівнозначна добру, душевній і фізичній досконалості людини. Створена мистецтвом ідеальна краса народжує в людині благородні наміри до самовдосконалення.

І. Хореографічне мистецтво – це синкретичне мистецтво. Тут злились в єдиному потоці танець і пантоміма, музика і поезія, скульптурні, пози і пластика рухів і драматургія літературного твору.

В перекладі з грецької “хореографія” означає “запис рухів. Але зміст цього слова став значно ширшим і поняття “хореографія” в теперішній час включає в себе все те, що відноситься до мистецтва танцю: і професійний класичний балет, і народні і бальні танці і танець-модерн і естрадні танці – все це називається хореографією.

З давних-давен танець прикрашав життя людей. Танець в самому найпростішому своєму виді – це вирізні рухи людського тіла, які підкоряються визначеному ритму.

Танець без сумніву народився під різноманітний шум – плескання в долоні удари в примітивні інструменти Пізніше виконувався під найпростішу музику.

ІІ.1. Люди створили танець як одну з форм художнього спілкування, як засіб вираження своїх думок і почуттів. Ще в первісному суспільстві існували танці. Що відтворювали трудові процеси, що відображали рухи тварин, танці магічного характеру. В них людина зверталась до сил природи. Не вміючи їх пояснити, вони молились, заклинали, приносили їм жертви, просячи вдалого полювання, дощу, сонця, народження дитини чи смерті ворога з розвитком якості музики розвивався і сам танець, з ілюстративного перетворювався в танець більш духовний, який ніс в собі людські емоції (настрої, переживання і почуття) і послідовну думку. “І чим радісніші та життєрадісніші будуть наші танці, й тим більше хореографічне мистецтво хвилюватиме людей, бо танець – це завжди гімн щастю і добру” – так говорив Ж.Ж. Новір.

Танець – це польова квітка. Його створила сама природа. Де є відповідний грунт, там він народжується і проростає. Ні поливати його не треба, ін доглядати...

Але є й інші квіти. Їх пересаджують із однієї землі в іншу, за ними слідкують, доглядають, вивчають експериментують... Ці квіти мають особливий запах, неймовірну красу забарвлення і поради їх вдосконалюються” – так відзивався Фонік про прекрасне професійне мистецтво – мистецтво балету. Жан-Жор. Новер відомий французький балетмейстер-реформатор так говорив про балет: “пишаючись багатством шедеврів, створених музикою, поезією, живописом і скульптурою, я повинен розглядати балет як молодшого брата цієї знаменитої і древньої сім’ї, зобов’язаний своїм походженням уяві і генію. Вона одна може наділити новонародженого брата всіма своїми багатствами. Він віднайде серед них розум, смак і грацію, правильність прекрасних пропорцій, зачарованість і силу виразності; він знайде серед них мистецтво розташовувати, роз приділяти і групувати їх тестами і позами з великою і меншою силою їх почуттів і хвилюючих їх пристрастей. Якщо балет може рахуватись братством інших мистецтв, то лише за умови, що він об’єднує в собі досконалість”.