Готика, як один із основних стилів архітектури середньовіччя

Під час пожежі 1174 року згорів Кентерберійський собор, і Гервасій оплакував церкву, котра “втішала до¬сі, як найсолодший рай”. Північно-французький маляр кінця XII ст. Теофіл писав “Розмалювавши склепіння та стіни різними творіннями й фарба¬ми, ви пожвавили видиво божеського раю — яскравого, наче весна, заквіт¬чана різнобарвними квітами, свіжого, наче трава і наче киреї, гаптовані весняним квітом” У “Жити св. Гуго” ми читаємо про звершення святого у Лінкольні “З подиву гідною май¬стерністю він звів споруду кафедри У ній мистецтво — ніби коштовні ма¬теріали, бо склепіння можна порівня¬ти з птахом, що розпростав крила для лету спираючись на міцні колумни, склепіння поривається до хмар... Са¬моцвітні колумни з темного каменю як найтісніше припасовані,— чи то яс-пис, чи то мармур, але розум на них може зіпертися 3 того ж матеріалу й стрункі стрижні колумн, що ото¬чують масивні стовпи, наче гурт дів¬чат, що налаштувався до танку”. І знову — костел як хоростасія бла¬гословенних. (Не слід випускати з уваги мозаїчні лабіринтні орнаменти, котрими будівничі оздобили свої спо¬руди? .

Вище ми вже звертали увагу на кафедри як втілення нових енергій, об'єднаних у комуни общинного типу. Цей аспект описується у зверненні абата Емона з Сен-Гєрсюр-Дів у Нормандії до братів своїх у Татбері в Англії “Де це бачено? Де це чувано, аби у давні часи могутні князі світу аби люди, які зросли у поклонінні й багатстві, аби відомі чоловіки й жінки запрягали свої гордовиті й го¬норовиті шиї та, наче тяглова худоба, тягли до Христової оселі оті во¬зи, навантажені вином, збіжжям, олією, камінням, деревом і усім тим, що треба для життя або спорудження церкви?” Як каже Емон, відомі люди у кам'яній мовчанці — понад тисячу душ — запрягалися у вози На спочинку вони сповідалися або моли¬лися. “У відповідь на відозву свяще¬ників, котрі закликали їхні серця до миру, вони забувають про зненависть, відкидають розбрат, прощають бор¬ги,— і відновлюється єдність серць” А пожертви тих. хто відмовляється від злуки, відкидаються І старі, й мо¬лоді закликають, ридають, зітхають. Потім лунають сурми, розгортаються корогви і хід поновлюється. Дістав¬шись до церкви, люди “ставлять вози кружма, як духовний табір, і протя¬гом усієї ночі вславляють неспання гімнами й кантиками. На кожному возі засвічують тонкі воскові свічки та світники; на вози кладуть хворих і немічних та приносять їм для по¬легшення дорогоцінні мощі святих”.

Схоже, що деякі сницарі навіть бра¬лися до чорної магії, що через неї селяни — за допомогою своєрідних братств поганського походження — виражали власний спротив одержавленій церкві.

Готичний стиль заснований у Шартрі на початку XIII ст., де верхня частина поривається угору на 120 футів (36, 576 м.— Пер.). Особливо підк¬реслювався рух простору: за допомо¬гою чудернацького формоплетива в Англії та за допомогою розкутості широкого трактування на континенті. Великий вплив на XIV ст. справили ченці жебрацьких орденів, котрі вима¬гали, аби зали без бічних вівтарів пристосовувалися для великих конгрегації. які уважно слухають казання.

У Німеччині, де прихід готики затримався до середини XIII ст., залова церква повернулася до часів ро¬манського стилю,— відтепер це була чільна форма храму з круговою діаго¬нальною перспективою й браком ди¬наміки, притаманної готиці. Подібні споруди краще пасували до тривалих казань, ніж давній тип з навою й біч¬ними залами без вівтарів.“Контраст між немудрованими зовнішніми стінами з недекорованими вікнами і “вальдвебеном” усередині (Лоренцкірхе. Нюрнберг) надзвичай¬но характерний для пізньоготичного мислення, зокрема у Німеччині-сполучення містичної побожності й здорового практичного глузду, віра у божеське життя на цьому світі, нако¬пичення ідей, з яких мала постати реформація Лютера. Лютер народив¬ся до того, як було замовлено раку й благовіст (Фейта Штоса *). Роз¬біжності між Інтер'єрами з їхньою припливне-відпливною течією, у якій особистість може загубитися, наче у лісі поміж деревами, та могутніми й солідними екстер'єрами з неподіль¬ними стінами і двома ярусами вікон передає загальний настрій німецької Реформації, яка межує з містичною інтроспекцією та енергійним новим вторгненням у цей світ” <Певзнерї. Ця обставина виражає також занепад середньовічного світосприймання, котрому притаманна була первісна єдність, розглянута нами у зв'язку з іонійським мисленням. У Франції до XV ст. декоративна пишнота “по¬лум'яного” стилю і в Англії склепіння “перпендикулярного” стилю зі склад¬ною схемою нервюр показують, як доведені до межі засади готики за¬вершилися оберненням вихідного бедуму. Виконані у “перпендикулярно¬му” стилі перекриття перетворились на масивні циліндричні склепіння, су¬цільно вкриті декором. У таких спору¬дах, як кембріджська капела Коро¬лівського коледжу, зовсім зникає від¬мінність між навою й хорами,— ми знову зустрічаємося з коробовою структурою, яка вміло прикрашається вишуканим повторюваним орнамен¬том. Вихідна простота ховається за бризками розкішних форм, сполуче¬них докупи віяловим склепінням. Невгамовне поривання ранньої готи¬ки, овіяне таїною через прагнення осягнути образ світу, перетворилося на витвір раціонального планування.

Про сутність суперечок дає уяв¬лення звіт щодо стану будівництва міланської кафедри за неділю 25 січ¬ня 1400 р„ “Щодо зопалу висловле¬них заяв окремих необізнаних людей, нібито стрілчасті склепіння надійніші й дають менший горизонтальний роз-пір, ніж циліндричні...— зауважено. що настанови геометрії не повинні мати вирішального голосу в таких питаннях, бо одна справа — наука, а інша — мистецтво. Згаданий Май¬стер Жан {Міньйої каже, буцім мис¬тецтво без науки — ніщо, і буцім — незалежно від того, чи будуть скле¬піння стрілчасті, чи циліндричні, чи якими б стрілчастими склепіння не були,— у них однаково величезна ва¬га і горизонтальний розпір.