ЕТИКА МАРКСИЗМУ

Будучи вираженням негативного відношення до світу в його недосконалості, мораль могла існувати тільки як ідеальна конструкція (побажання, мрія, мета, регулятивний принцип). Говорячи словами К.Маркса і Ф.Енгельса, мораль емансипується від світу у виді сукупності абстрактних норм і починає думати, начебто вона “може дійсно уявляти собі що-небудь, не представляючи собі чого-небудь дійсного...”5. Хіба виражена тут думка не є повторенням того, над чим ламав голову Сократ, коли він установив, що афіняни вважають чесноту, мужність, справедливість, прекрасне й інше поняття з цього вищого ряду, названого в наступному моральним, найважливішими для себе й у той же час вони не знають, що позначають ці поняття, тому що ніщо у світі їм не відповідає?! Звичайно, є. Відмінність між ними (і, треба сказати, дуже важлива відмінність) полягає в тому, що на думку К.Маркса мораль породжується дійсним світом, є його випаром, міражем, а Сократ разом зі своїм учнем Платоном прийшли до висновку, що вона падає з неба, являє собою спогад людської душі про бачений ніколи в занебесному царстві.

3. Філософська етика в етиці марксизму

Філософська етика стає на точку зору моральної свідомості в його конфронтації з реальними вдачами. Як вона ні видозмінювалася в різні епохи, як ні розрізнялися між собою її численні школи, проте в цілому філософська етика від Сократа до Канта мала між собою те загальне, що вона приймала внутрішню логіку моральної свідомості. Вона виростає і базується на констатації глибокої і зовсім не випадкової зіпсованості вдач, “гріховності” світу. Разом з тим філософська етика, прагнучи удержатися в межах достовірного знання, виходить із представлення про світ як сукупності об'єктів зовнішньої стосовно людини реальності, підлеглої своїм власним законам. Тому що по людських мірках мир, з одного боку, недосконалий, а з іншого боку, об'єктивний, тобто він об'єктивно недосконалий, то людині, оскільки він незадоволений світом і своїм існуванням у ньому, не залишається нічого іншого, як звернутися до самого себе і спробувати поверх того недосконалого світу створити свій зроблений світ.

Цей інший – ідеальний – світ по необхідності повинен був бути світом ідеального, особливим станом людського духу. Різні філолофсько-етичні системи пропонували різні нормативні програми, будували різні моделі морально зробленого існування, що, не скасовуючи реального світу, проте покликані були доповнити його, компенсувати його недоліки. Так виникає етика задоволень, етика внутрішньої стійкості, етика любові, етика споглядального блаженства, етика боргу і т.д., кожна з який пропонувала свою схему того, як і куди можна утекти від нещасть реального життя. Філософська етика, у загальному і цілому, пропонувала наступне: раз нічого не можна поробити зі світом, що не благоволить людині, те останньому необхідно змінити своє відношення до світу таким чином, щоб зосередитися на тім і задовольнятися тим, що підвладно йому самому – своїх почуттях, думках, ладі душі, особистісно виражених формах спілкування, як, наприклад, дружба. Людині необхідно навчитися відповідати за самого себе й ідентифікувати себе з тим, за що він може відповідати.

Всяка етична теорія дає відповіді на корінні питання про те, як з'єднати: а) чеснота з щастям і б) вільне волевиявлення особистості з загальністю (загальзначимістю) моралі. Європейська етика аж до Нового часу думала, що таке з'єднання можна мислити тільки по ту сторону соціальної прагматики, економічного і політичного життя, а те і зовсім по ту сторону земного існування. Це і є основна мішень марксової критики.

Маркс згодний із усією попередньою думкою в її критичній частині, у тім, що світ дійсно недосконалий, поганий, що існуючий розрив між чеснотою і щастям не можна визнати нормальним, гідної людини. Але він на відміну від її не розглядає світ як сукупність об'єктів, зовнішню стосовно людини реальність. К.Маркс розуміє буття як суспільну практику. Це – основоположення його філософії. Воно визначило і його погляди на мораль.Тому що буття є суспільна практика, те його можливо перетворити по людських мірках. Можна створити моральне буття. Моралі нема чого замикатися областю пізнання внутрішніх мотивів, індивідуального досвіду, нема чого шукати місця десь крім реального світу (над ним, поруч з ним, у його випадкових нішах), марити про фантастичні острови, ізольовані сади, закинуті бочки і т.п. Сам реальний світ може бути зробленим, принципово дружнім стосовно людини. У цьому, власне, і полягав зміст знаменитої одинадцятої тези К.Маркса про Фейєрбаха. Один приклад чудовим образом проясняє думка Маркса. У “Німецькій ідеології” К.Маркс і Ф.Енгельс виявляють своє принципове відношення до етики Канта: “Кант заспокоївся на одній лише “добрій волі”, навіть якщо вона залишається зовсім безрезультатної, і переніс здійснення цієї доброї волі, гармонію між нею і потребами і потягами індивідів, у потойбічний світ...”6. Оборотний увага: Кант критикується не за ідею доброї волі (вона, як і весь морально-гуманістичний пафос колишньої філософії, приймається К.Марксом і Ф.Енгельсом), а за те, що він зупинився на ній, не побачив можливості її здійснення в посюстороннем світі.

4. Ідея морального перетворення дійсності за К.Марксом