Культура України XVII-XVIII ст
Першою ластівкою стало зведення дзвіниці Києво-Печерської лаври, яку спроектував Ф. Васильєв, а побудував І. Шедель. Характерною її особливістю є те, що в основу архітектурної композиції покладено систему ордерів, що дало можливість створити певний архітектурний образ, декор її має підпорядкований характер.
Творчість відомого архітектора В. Растреллі справила великий вплив на розвиток архітектури Лівобережної України. Він, використавши традиційні форми, які склалися в українській архітектурі, збагатив її кращими досягненнями європейського мистецтва. Під його прямим і опосередкованим впливом сформувався і зміцнив свою майстерність самобутній київський архітектор І. Григорович-Барський, який виробив свою естетику розуміння архітектурної споруди, максимально поєднаної із середовищем, — проста, людяна, приваблива, не перенасичена декором і ліпними прикрасами. І. Григорович-Барський перший з українських архітекторів відмовляється від барокових впливів, чим готує закономірний перехід до архітектури класицизму. Найяскравіші його споруди — церкви в Лемешах, Миколи Набережного в Києві, Красногорський
монастир у Золотоноші, собор Різдва Богородиці в Козельці, який він споруджував разом з О. Квасовим, та ін.
Західна Україна була під владою Польщі та Австрії і мала інший шлях мистецького розвитку. Дерев'яна архітектура розвивалася традиційно, зберігаючи національну самобутність. Кам'яне монументальне будівництво втрачає українські риси і підпадає під вплив західноєвропейської архітектури. Найяскравішим представником цього напрямку був львівський архітектор Б. Меретин. Він звів собор Святого Юра у Львові (1748—1762), де зробив спробу об'єднати західноєвропейський тип хрестово-базилікального храму зі староруським шестистовпним триапсидним собором. Другим визначним витвором Б. Меретина стало зведення ратуші в Бучачі (1751), він узяв за основу корінфський ордер, додав цикл скульптурних прикрас на міфологічні (подвиги Геракла) та біблійні (подвиги Давида) теми. Споруда досить вишукана і цілісна, але не має нічого спільного з українською архітектурою.
На противагу скромному зовнішньому декору різко збагачується оздоблення іконостасів і кіотів; у них використовуються українські мотиви, зокрема традиційний рослинний орнамент, як основа береться флора місцевого походження. Виконується ажурне різьблення, іконостаси золотяться, знизу підводяться вставки яскравого синього кольору, який підсилює і відтіняє пластичність декору. Яскравий зразок — іконостаси Троїцької церкви в Межиріччі (1750—1760), церков Успенської та Юр'євської в Батятичах (1760—1770), Різдва Богородиці в Козельці (1763) та Калнишевського в Ромнах (1764). Усі вони дуже близькі за стильовими ознаками.
Наприкінці XVII — на початку XVIII ст. у живопис також приходять нові тенденції. У цей час змінюється технологія розписів, замість фрески використовується темпера, плоскодекоративні трактування змінюються на живописно-декоративні, змінюється тематика, до суто теологічної входять світські мотиви, відбувається "перевдягання" біблійних героїв в українські строї, в ікону вводяться портретні зображення.
В образах святих простежується введення українського народного етнічного типу. Це яскраво помітно у творчості двох майстрів кінця XVII — початку XVIII ст. — Й. Кондзелевича та І. Рутковича. їхні кращі твори — це розписи Богородчанського іконостасу та церков у Волинцях і Скваряві. В іконний живопис входить зображення конкретних історичних осіб; як яскравий приклад можна навести ікону Розп'яття з
портретом Л. Свічки. Формується інтимний портрет для оселі, в якому підкреслюються суто світські риси портретованого — це портрети Г. Забели, І. Забели та ін. Великої популярності серед різних соціальних верств набуває народна картина "Козак Мамай".З огляду на великі обсяги розписів у храмах постала потреба у підготовці майстрів-живописців. Школа для їх підготовки створюється при Києво-Печерській лаврі. Тут розроблюється система підготовки худож-ників-іконописців. Перший етап — копіювання зразків європейського естампа (кужбушків — від нім. Kunstbuch — книга для мистецтва), які у великій кількості привозилися з-за кордону. Другий етап — малювання з натури. Велика кількість альбомів, що збереглися від лаврської майстерні, підтверджує це. У церковні розписи вводиться пейзаж.
В іконах окрім активного використання кольору з'являється рух; до цього постаті були статичними. Та найбільше досягнення — це спроба, і досить вдала, передати внутрішню духовність особистості. Це яскраво видно в розписах церкви у Великих Сорочинцях на портретах-іконах гетьмана Д. Апостола та його дружини Уляни. Поза всяким сумнівом це світські портрети, їх можна без перебільшення віднести до шедеврів українського живопису.
У цей же період поглиблюється інтерес до увічнення образу сучасника. Це помітно в зображеннях запорізької старшини. Найхарактерніший приклад цього типу — портрет Г. Гамалії, значкового товариша Війська Запорозького. Він зображений в імпозантній позі, у розкішно орнаментованому жупані з обов'язковим козацьким атрибутом — шаблею і, щоб підкреслити свою родовитість, власним гербом.