Шляхи розвитку естради (XVIII-XXст.)(продовження)

Форми естрадного театру.

Термінологія в галузі естрадного театру. Термін “кабаре” у вітчизняній мистецтвознавській термінології не застосовується.Це пояснюється тим, що в період революційних перетворень в мистецтві слова “кабаре”, “вар’єте” асоціювались з розбещеністю і аморальністю.Поняття “мюзік-холл” досить скоро було “амністованим”, оскільки мюзік-холльні програми звільнились від ресторанної частини. Вітчизняне концертне мистецтво малих форм підхопило термін “естрада”, а за театрами малих форм закріпилась назва “театри мініатюр”.

Досить довгий час Театр під керівництвом А. І. Райкіна називався Театром естради та мініатюр, що підкреслювало принцип запрошення в його постійну труппу епізодичних виконавців зі “вставними” номерами. Основна частина труппи виступала в мініатюрах (скетчах, монологах, інтермедіях), запрошені артисти показували свої естрадні номери найрізноманітніших жанрів. Пізніше театр відмовився від співробітництва такого роду і став винятково театром мініатюр з постійною труппою, свідомо обмеживши тим самим свій жанровий діапазон.

Але відмінність найменувань не змінює специфіки естрадних театрів, де естрадні засоби і прийоми чергуються з прийомами театру, хоча певні відмінності між театрами мініатюр, театрами одного або двох акторів безсумнівно існують.

Естрадний театр одного актора. Ітеатр мініатюр під керівництвом Аркадія Райкіна, і вистави Євгена Петросяна, Льва Гореліка, Геннадія Хазанова, не зважаючи на наявність в цих колективах інших виконавців, є, посуті естрадними театрами одного актора. Хтось один, ведучий майстер естради, визначає його обличчя, стиль, манеру. Саме його ім’я притягає глядачів на вистави і в програмі більшу частину часу займає саме він. І разом з тим естрадний театр одного актора все-таки не може обійтися без партнерів. Природа театру, що заснована на взаємодії декількох сценічних героїв, при переході на естрадну площадку не зникає. Звідси можна зробити висновок, що естрадний театр потребує для ведучого актора наявності одного або двох партнерів для того, щоби суто театральні форми (діалоги, скетчі, одноактні п’єси інших жанрів) могли бути втілені саме театральними засобами. Про діяльність Театру під керівництвом Аркадія Райкіна написано досить багато. Йому присвячені цікаві сторінки у 2-му і 3-му томах нарисів “Русская советская эстрада”. В цьому театрі широко використовувались такі естрадні прийоми та жанри, як трансформація, театралізований монолог з використанням реквізиту і меблів, мікромініатюра. Наприклад, багаточисельні інтермедії Райкіна.

Подібні естрадні театри одного актора досить різноманітні по складу і функціям колективу, що оточує і допомагає майстру. Наприклад, в тому ж театрі А. Райкіна біля нього – досвідчені естрадні актори різних амплуа. Цим же шляхом пішов і Євген Петросян: його партнери по виставах (Олена Степаненко, В. Войнаровський, Є. Грушин) Відрізняються між собою і характером, і віком, і зовнішністю. В’ячеслав Войнаровський – по професії актор музичного театру, людина повної статури. Прицьому володіє “серйозним” Гумором. Євген Грушин – молодий естрадний актор, хороший пародист, Олена Степаненко – талановита, красива актриса. Всі троє, як і сам Петросян, музичні, що багато в чому і визначило запрошення цих актонрів у вистави. А Геннадій Хазанов у своїх перших моновиставах оточив себе одним лише жіночим хореографічним ансамблем; ансамбль виступає з власними номерами і приймає участь в деяких монологах самого Хазанова.

Цікаво, що у виставу цього колективу “Очевидное и невероятное”, окрім танцювальних інтермедій, введені різноманітні іллюзійні трюки, які виконує сам Хазанов. Такі додатки до основної жанрової палітри сольної вистави виявляються завжди доречними: глядач отримує можливість розрядки шляхом переключення на іншу систему сприйняття.

Театр двох акторів. Театром двох акторів може стати далеко не кожний естрадний дует. В тих випадках, коли два виконавця обмежують себе виступами у концертах з декількома номерами або ведуть лише конферанс, тоді нема вистави, а значить, немає і театру. Якщо ж два актори своїми силами можуть вибудувати цілісну виставу, зіграти в ньому по декілька ролей, виступити там же і у власне естрадних жанрах, то можна говорити про естрадний театр двох акторів.

Родоначальниками вітчизняного театру двох акторів виявились Миронова і Менакер. У історії театру та естради за ними зберігається репутація першопроходців. Творчий шлях цього дуету дозволив виявити певні закономірності створення вистав подібного типу. В репертуарі Миронової і Менакера більшу частину займають образи, які артисти зберегли від свого старого репертуару, – це образи сімейної пари, яка завжди свариться. Але на відміну від інших дуетів, цей не мав постійних імен своїх героїв, постійних функцій для одного і другого акторів. Кожний раз ці партнери виходили в новій якості, в той час як Міров і Новицький, Тарапунька і Штепсель всією своєю творчістю наперед підготували глядача до певного сприйняття кожного з них.Взірець дещо іншого театру двох акторів можна було спостерігати в період автономної творчої діяльності Одеського театру мініатюр, труппа якого складалась з Романа Карцев і Віктора Ільченко, та пізніше – під час роботи цих акторів в Московському театрі мініатюр. Виявилось, що естрадних діалогів одного автора – Михайла Жванецького, розрахованих на партнерів чоловіків, що грали на сцені два протилежних характери, достатньо для того, щоб будувати на цьому прийомі цілісні програми.