Комічне і трагічне

Поняття трагічного

Трагедія – суворе слово, повне безнадійності. Воно несе в собі холодний відблиск смерті, від нього віє крижаним подихом. Але подібно тому як світло і тіні роблять предмети для зору об'ємними, свідомість смерті змушує людину гостріше переживати всю принадність і гіркоту, усю радість і складність буття. І коли смерть поруч, то в цій «прикордонній» ситуації яскравіше видно усі фарби світу, його естетичне багатство, його почуттєва принадність, велич звичного, чіткіше проступають істина і фальш, добро і зло, сам сенс людського існування.

Трагедія – завжди оптимістична трагедія, у ній навіть смерть служить життю.

Отже, трагічне розкриває:

1.загибель чи тяжкі страждання особистості;

2.непоправність для людей її втрати;

3.безсмертні суспільно цінні початки, закладені в неповторній індивідуальності, і її продовження в житті людства;

4.вищі проблеми буття, суспільний сенс життя людини;

5.активність трагічного характеру стосовно обставин;

6.філософсько осмислений стан світу;

7.історично, тимчасово нерозв'язні протиріччя;

8.трагічне, втілене в мистецтві, впливає на людей.

Велике мистецтво завжди нетерпляче до прийдешнього. Воно квапить життя. Те, що Гегель називав трагічною провиною героя, є дивна здатність жити, не пристосовуючи до недосконалості світу, а виходячи з уявлень про життя, яким воно повинно бути. Така незгода з навколишнім середовищем чревате пагубними наслідками для особистості: над нею нависають грозові хмари, з яких, зрештою, ударяє блискавка смерті. Однак саме не бажаюча ні з чим погоджуватися особистість прокладає шлях до більш зробленого стану миру, стражданням і загибеллю відкриває нові обрії людського буття.

Центральна проблема трагедійного твору – розширення можливостей людини, розривши ті границі, що історично склалися, але стали тісними для найбільш сміливих і активних людей, одухотворених високими ідеалами. Трагічний герой прокладає шлях до майбутнього, він підриває устояні границі, він завжди на передньому краї боротьби людства, на його плечі лягають найбільші труднощі. Трагедія дає концепцію життя, вона розкриває її суспільний зміст. Суть і ціль людського буття неможливо знайти ні в житті для себе, ні в житті, усунутим від себе: розвиток особистості повинен йти не за рахунок, а в ім'я всього суспільства, в ім'я людства. З іншого боку, усе суспільство повинне розвиватися в людині і через людину, а не всупереч їй і не за рахунок людини. Такий вищий естетичний ідеал, такий шлях до гуманістичного рішення проблеми людини і людства, такий концептуальний висновок, пропонований всесвітньою історією трагедійного мистецтва.

Поняття комічного

«Тлумачний словник» пише: «Сміх – короткі і сильні видихальні рухи при відкритому роті, які супроводжуються характерними переривчастими звуками». Все вірно. Але якби у сміха було лише це, то він був потрібний тільки для того, щоб валити карткові будиночки, і ніколи не став би предметом естетичного розгляду.

На ділі сміх, як відзначив Салтиков–Щедрін, зброя дуже сильна, тому що ніщо так не збиває з пантелику порок, як свідомість, що він розкритий, і що з приводу його вже роздався сміх.. Герцен писав, що «сміх одне із самих могутніх знарядь руйнування; сміх Вольтера бив і палив, як блискавка. Від сміху падають ідоли, падають вінки й оклади, і чудотворна ікона робиться почорнівшою і дурно намальованою картинкою».