Мережне адміністрування

Якщо слідувати траєкторії історичного розвитку засобів адміністрування, то наступний крок полягав у реалізації функцій управління інформаційними системами в цілому, а це означало, що в перелік контрольованих об'єктів додалися мережні операційні системи, розподілені бази даних і сховища даних, додатки і, нарешті, самі користувачі.

У цьому зв'язку цікаво проаналізувати еволюцію співвідношення між мережним і системним адмініструванням. Нові проблеми, що виникли в розподілених середовищах, призвели до того, що на якийсь час мережне управління стало розглядатися в якості головної турботи адміністраторів інформаційних систем. З погляду ситуації на ринку це висловилося в різкому збільшенні попиту на платформи мережного управління (HP OpenView, IBM NetView, SunNet Manager, Cabletron SPECTRUM), що служили базою для запуску керуючих додатків. Системне ж адміністрування при цьому як би відійшло на другий план, а відповідний інструментарій фігурував у якості автономних служб, зовнішніх стосовно платформ і додатків мережного управління. Ця інверсія, що не цілком відповідає логікі функціонування корпоративних інформаційних систем (оскільки мережа відіграє роль усього лише допоміжної інфраструктури), зберігалася протягом декількох років.

Ситуація змінилася ще раз після того, як кількість розподілених додатків, і насамперед баз даних, функціонуючих у мережі, перевалило за деяке граничне значення. Зростання ролі системного адміністрування в такій ситуації було цілком природним.

Неминучим виявився й інший процес - інтеграція системного і мережного адміністрування, що змусила провідних виробників типу Hewlett-Packard і Computer Associates терміново модернізувати свої продукти. Проте і тут не обійшлося без перегинів: мережне адміністрування часом стало розглядатися як одна з множини складових частин адміністрування системного, а мережа - як один із керованих ресурсів поряд із комп'ютерами, периферійними пристроями, базами даних, додатками і т.д. Поборники такого дискримінаційного «прирівнювання в правах» начебто намірено не помічали того факту, що управління роботою складної гетерогенної мережі являє собою незрівнянно більш складну задачу, ніж, скажемо, контроль за функціонуванням мережних принтерів.

Питання про те, яка подальша доля цих двох областей управління корпоративними ИС, по якому шляху - інтеграційному або дезінтеграційному піде їхній розвиток, поки залишається відкритим. Варто врахувати, проте, що кінцевою ціллю всіх процедур управління є досягнення таких параметрів функціонування інформаційних систем, що відповідали би потребам користувачів. Останні ж оцінюють роботу ІС не по характеристиках мережного трафіка, застосовуваним протоколам, часу відгуку серверів на запити визначеного типу й особливостям виконуваних сценаріїв управління, а по поводженню додатків, щодня що запускаються на настільних комп'ютерах. Цей очевидний факт, що проте довгий час зникав з уваги як постачальників керуючого ПО, так і адміністраторів, дає підстави ряду експертів припустити, що на зміну мережному і системному адмініструванню в майбутньому прийде управління додатками і якістю сервісу, безвідносно до використовуваних обчислюванним платформам або мережам.

Втім, поки до остаточного об'єднання справа не дійшла, різні сфери адміністрування має сенс роздивитися один по одному.

Мережне адмініструванняЯкщо не вдаватися в деталі, то задача, розв'язувані в даній області, розбиваються на дві групи: контроль за роботою мережного устаткування й управління функціонуванням мережі в цілому. У першому випадку мова йде про моніторинг окремих мережних пристроїв (концентраторів, комутаторів, маршрутизаторів, серверів доступу й ін.), настроюванню і зміні їхньої конфігурації, усуненні виникаючих збоїв. Ця достатньо традиційна група задач одержала назву реактивного адміністрування (reactive management). Друга група націлена на моніторинг мережного трафіка, виявлення тенденцій його зміни й аналіз подій із метою реалізації схем приоритизації і рішення проблем, що випереджає, пов'язаних із хибою пропускної спроможності ( попереджаюче, або профілактичне, адміністрування, proactive management). Сюди ж ставляться формування єдиного представлення мережі з метою внесення змін у її конфігурацію, урахування мережних ресурсів, управління IP-адресами користувачів, фільтрація пакетів в цілях забезпечення інформаційної безпеки і ряд інших задач.

Потреба в контролі за мережею в цілому з однієї керуючої станції викликала до життя різноманітні архітектури платформ і додатків адміністрування. Найбільше поширення серед них одержала двохрівнева розподілена архітектура «менеджер - агенти». Програма-менеджер функціонує на керуючої консоли, постійно взаємодіє з модулями-агентами, що запускаються в окремих пристроях мережі. На агенти в такій схемі покладаються функції збору локальних даних про параметри роботи контрольованого ресурсу, внесення змін у його конфігурацію по запиті від менеджера, надання останньому адміністративної інформації.

Незважаючи на очевидні зручності двохрівневої схеми, її застосування в реальному мережному середовищі призводить до зростання обсягів службового трафіка і, як наслідок, зниженню ефективної пропускної спроможності, доступної додаткам. Цей ефект надається особливо виділен у складних сегментованних мережах, що містять велику кількість активних пристроїв. У якості часткового рішення проблеми вичерпання пропускної спроможності була запропонована трьохрівнева схема, у якій частина керуючих функцій делегувалася найважливішим мережним вузлам. Инстальовані в цих вузлах програми-менеджери через власну мережу агентів управляють роботою «підзвітних» їм пристроїв і в той же час самі виступають у ролі агентів стосовно основного програмі-менеджеру (менеджеру менеджерів), запущеної на керуючій станції. У результаті основна частина службового трафіка надається локалізованої в окремих мережних сегментах, оскільки «спілкування» локальних менеджерів з адміністративною консоллю здійснюється тільки тоді, коли в цьому дійсно виникає необхідність.