ПАСКАЛЬ: точка повернення, підстановка аргументів, зберігання змінних

ім'я параметра-змінної перетворюється на вказівку на ділянку пам'яті, яка поставлена у відповідність аргументу.

Вказівка на ділянку пам'яті називається посиланням на неї, або її адресою. Як саме вказівка на аргумент стає відомою у процесі виконання підпрограми, ми не уточнюємо. Для цього нам довелося б занадто глибоко забратися в устрій комп'ютера і машинної мови.

4. Процес виконання виклику підпрограми

Опишемо процес виконання виклику підпрограми (вона називається такою, що викликається, а програма або підпрограма, що містить її виклик – такою, що викликає).

1.Виділяється локальна пам'ять підпрограми, що викликається, а точніше, пам'ять процесу виконання виклику.

2.Обчислюється й запам'ятовується в локальній пам'яті підпрограми, що викликається, точка повернення в ту, що викликає.

3.Обчислюються значення аргументів, відповідних параметрам-значенням, і посилання на пам'ять аргументів, відповідних параметрам-змінним. Виконується підстановка аргументів.

4.Лише після цього виконуються оператори тіла підпрограми. Зокрема, у локальній пам'яті запам'ятовується значення, що повертається з виклику функції.5.Значення змінної з ім'ям функції копіюється з локальної в пам'ять програми, що викликає, або підпрограми, відведену під значення, що повертається. Процес виконання виклику підпрограми закінчується і продовжується виконання програми чи підпрограми, що викликає, із точки повернення.

Як уже говорилося в підрозділі 3.4, усяка зміна значення параметра-змінної є насправді зміною відповідного аргументу. Після закінчення виклику результати обробки параметрів-змінних залишаються в аргументах, чого не можна сказати про параметри-значення.

Змінні локальної пам'яті підпрограми не зіставлені ніяким іменам підпрограми, у якій записано виклик. А це значить, що після закінчення виконання виклику локальна пам'ять стає недоступною в підпрограмі, що викликає, і можна вважати, що вона звільняється. А раз так, то її можна наново зайняти під локальні змінні при виконанні наступного виклику якої-небудь підпрограми.

І останнє зауваження про те, як при написанні підпрограми вибирати вид параметра – параметр-значення чи параметр-змінна.

Якщо після виклику підпрограми повинно використовуватися нове значення аргументу, одержане при виконанні виклику, то відповідний параметр слід означити як параметр-змінну. Наприклад, як параметри в остаточному варіанті процедури swap із підрозділу 3.4.

Якщо після виклику підпрограми використовується старе значення аргументу або аргументом може бути довільний вираз, то йому має відповідати параметр-значення. Як параметр функції issimple з прикладу 4.7.

З останнього правила, утім, є винятки, пов'язані з параметрами та аргументами, що є масивами. Про це йтиметься в підрозділі 12.1.

Приклад 1. Розглянемо імітацію виконання програми з викликами підпрограм. Як і в підрозділі 7.1, будемо позначати локальну змінну, наприклад, L підпрограми F, як F.L, відрізняючи її від однойменної змінної програми. Вказівку точки повернення позначимо буквами ТП. Процес виконання програми

program nested ( input, output );

var a, b : integer;

function f ( x : integer ) : integer;

begin