Розвиток ринку Інтернет послуг в Україні
Щодо розвитку змістовної частини ІНТЕРНЕТ, то тут необхідно відмітити створення Українських академічно-дослідницьких мереж, а це - UARNet, КARNet, URAN, і в вересні 2002 року розпочав свою роботу проект на розвиток Української Національної Дослідницько-Освітньої Мережі UNREN , який орієнтований на підключення України до єдиної Європейської академічної мережі GEANT. Стан розвитку Українських дослідницьких та академічних мереж детально обговорювався на NATO ADVANCED NETWORKING WORKSHOP http://www.cei.uran.net.ua:8101/archives/2003apr-workshop/agenda.htm в квітні 2003 року . В вересні закінчується перший рік безплатного підключення до GEANT, але на цій початковій стадії університетській та академічній спільноті не вдалося скористатися цим доступом в повній мірі.
Одним з найкращих індикаторів розвитку змістовної частини ІНТЕРНЕТ є відвідуваність веб сайтів. Практично третю частину трафіку по сайтах забезпечують бізнесові сайти, навчальні сайти – близько 15% процентів, державні сайти і ІНТЕРНЕТ проекти з державної політики не перевищують 10 %. Все інше - це туризм, розваги, фінанси.... Правда, відвідувати - це ще не означає скористати, а тим більше управляти інформацією.
Існують певні проблеми мовного бар’єру: 80% змістовної частини ІНТРЕРНЕТу є англійською мовою, 80% сайтів в українському сегменті Інтернету є російськомовними. При цьому, частка україномовних сайтів складає 14%, а 4% сайтів представляють свою інформацію двома мовами – українською й російською. Але тут необхідно надіятися на молодь, яка сьогодні активно вивчає дві - три мови, що є необхідною умовою праці в глобальному суспільстві.
Для управління інформаційними потоками в середині мережі, а також залучення додаткових ресурсів для її наповнення і розповсюдження почали створюватись провайдери вторинних електронних послуг. А це - електронні магазини та е-комерція, центри дистанційного навчання та е-навчання, е-уряди й електронне врядування.Не зважаючи на наявність ряду e-Ukraine медіа проектів ( http://www.e-ukraine.org, http://www.ukraine-gateway.org.ua/, http://e-ukraine.info, http://www.e-ukraine.org.ua http://www.isu.org.ua/), які здійснюють активну роботу з просування ідеї електронної України, існує певний бар’єр між урядовими структурами, громадами і бізнесом як на етапі
розробки програми, так і в процесі її впровадження. Тому необхідно більше уваги приділяти створенню та розвитку соціальних партнерств для досягнення спільних цілей Національної Інформаційної Програми.
В першу чергу, хочу зупинитись на тому, що питання законодавчого поля в напрямку розвитку України як електронної держави можна вважати вичерпаним з прийняттям в травні-червні 2003 р. законів “Про електронний підпис”, “Про електронні документи та електронний документообіг”, “Про телекомунікації”. Таким чином, з 2004 року створені сприятливі умови для розвитку електронної комерції та інтернет-банкінгу. На даний час прикладом електронного бізнесу B2B є веб сайт компанії КвазарМікро. Є також цілий ряд ініціатив електронного бізнесу B2C, але всі вони об’єднані одною проблемою безпеки електронних платежів. Також ряд банків (Аваль, Приватбанк) дозволяють клієнтам здійснювати контроль за власними рахунками через ІНТЕРНЕТ. Міжнародний комерційний банк використовує платіжні системи Bank Online для проведення розрахунків через ІНТЕРНЕТ та систему банківського обслуговування клієнтів ICB-net, учасників електронної комерції.
Тепер повернемося до розвитку електронного дистанційного навчання (e-learning) в Україні. В 1998 році було створене партнерство з розвитку дистанційного навчання (до якого ввійшли 27 навчальних закладів, науково-дослідні інституції, громадські організації, ISP UARNet). Вже в 1999 році були знайдені кошти для створення Української Системи Дистанційного Навчання (UDL System) www.udl.org.ua, яка сьогодні є провайдером
методологічних, технологічних і управлінських рішень в дистанційній освіті. Поступово з’являлись Центри Дистанційного Навчання в окремих університетах Харкова, Києва, Львова, Сум, та ін. міст, які пропонують е-навчання/e-learning як складову своїх університетських програм, а також організовують семінари з професійного розвитку викладачів. Для організація та управління електронними курсами використовуються як комерційні веб платформи (WebCT, Прометей...) так і відкриті навчальні веб платформи, які,
на відміну від комерційних, є обмежені в своїх можливостях. Хочеться відмітити добре технологічне забезпечення Центрів дистанційного навчання Академії Управління і університету “Київський Політехнічний Інститут”. Тим не менше, говорити, що існує окремий ринок навчальних e-послуг, ще надто рано. Технології e-learning просто підсилюють позиції окремих навчальних закладів на ринку освітніх послуг. Досить багато дискусій ведеться як на рівні Міністерства України з питань освіти і науки, так і в університетах щодо відсутності відповідного законодавчого поля, але, на мою думку, вони не є повністю оправдані, оскільки можна і треба працювати і в існуючому законодавчо-нормативному полі. Про що свідчить дистанційно-модульна програма Львівського інституту менеджменту, який входить до Української Системи Дистанційного Навчання і вже здійснив третій набір на програму MBA. Тому розвиток e-learning, в першу чергу, залежить від бажання навчального закладу впроваджувати ці послуги в навчальний процес і наявності критичної маси викладачів, які готові вдосконалити свою педагогічну майстерність для віртуальних навчальних середовищ . Безумовно, розвиватимуться і відкриті електронні програми й курси, електронні форуми і консультації по мірі зростання попиту на неперервну освіту, яка повинна бути доступною будь-де і будь-коли. Крім того, технології е-learning відкривають чудові можливості