Вексельний обіг в Україні
Вексельну операцію тих часів можливо описати так. Купуючи у промислового підприємства вироблену ним продукцію, покупець розплачувався за отриманий товар векселем. Банк приймав вексель, видаючи готівку з рахунком дисконта.
Широке використання системи і впровадження форм та права вексельних відносин, як і самих інститутів, що їх підтримували, відбулося в Україні пізніше. Системне здійснення різноманітних комерційних операцій розпочалося вже у другій половині XIX ст., коли по всій території України масово стали виникати і активно діяти товариства взаємного кредиту та постала система банків.Найстарішим серед них були Херсонський земельний банк, що остаточно оформився у 1864 р. та Харківський акціонерний земельний банк, що започаткував свою діяльність у 1871 р.
З розвитком ринкових відносин у Росії у дореволюційний період вексельний обіг став провідною формою функціонування комерційного кредиту. Так наприклад, уже в 1901 р. вексельний обіг становив 54% товарообігу. У 1908 р. він охопив 58%, а у 1913 р. досяг 71% товарообігу загальною вартістю 13,25 млрд. тогочасних рублів.
Історично склалося так, що, охоплюючи все нові сфери господарського життя, вексель самовдосконалювався. З простого боргового аркуша з часом він перетворився в універсальний платіжний розрахунковий і кредитний документ. Нині вексель придатний для: а) оплати товарів та послуг; б) надання короткострокових кредитів, повернення раніше отриманих позичок; в) оформлення боргових відносин між банками. Він набув також усіх властивостей цінного паперу і став об’єктом купівлі-продажу та короткострокового інвестування капіталу з метою отримання доходу.
До 1917 р. в Україні, як і в інших країнах з тогочасною ринковою економікою, векселі мали досить широке застосування.
Але більшовицькі спроби реалізувати утопічні ідеї про ліквідацію товарно-грошових відносин призвели до тимчасової ліквідації векселів. Векселі разом з іншими видами цінних паперів було проголошено атрибутами та носіями капіталізму й експлуатації, тому революційною владою ліквідувалися. Однак формування ринкової економіки в роки НЕПу (1922-1927 рр.) покликало до життя і вексельний обіг, який функціонував аж до 30-х років і був ліквідований одночасно із скасуванням кредиту. У той час обіг векселів регулювався “Положенням про векселі” від 1922 р. Векселі переважно виписувалися у твердій валюті золотих червінцях і мали силу лише після сплати державі гербового збору. Навіть у тих умовах вони стали важливим важелем відбудови економіки і стимулом динамічного її зростання.
Однак подальше здійснення так званої кредитної реформи 1930 р. призвело до перетворення оптової торгівлі засобами виробництва та жорсткоцентралізоване постачання запланованими фондами й лімітами, що остаточно позбавило підприємства самостійності й економічної відповідальності. А закріплення адміністративних методів управління в усій системі господарського життя остаточно зробило вексельний обіг взагалі неможливим.
Лише потреба підтримувати нормальні міжнародні стосунки змусили СРСР вдаватися до використання векселів. Їх правове регулювання здійснювалося за допомогою закону 1937 р., що був розроблений на основі положень Женевської конференції, до якої СРСР був змушений приєднатися у 1936 р. При цьому тогочасне “Положення про переказний і простий вексель” впроваджене Постановою ВЦВК і РНК СРСР №104/1341 від 7.08 1937 р. було настільки добре відпрацьовано і враховувало основоположні засади Женевської вексельної конференції, що і тепер Постанова Верховної Ради України від 17.06.1992 р. фактично підтвердило всі цивільно-правові відносини, що нині виникають у зв’язку з використанням векселів і регулюються цим же Положенням. Водночас даний факт свідчить і про те, що вексель є найбільш формалізованим видом цінних паперів, що знайшло відображення у міжнародному й національних законодавствах.
Перехід до ринкових відносин, впровадження принципів комерційного розрахунку, у тім числі на підприємствах державного сектору, вимагають нагально поставити проблему відновлення повноцінного вексельного обігу на новій економіко-правовій основі. Ця проблема стала ще більш актуальною у зв’язку із загостренням платіжно-розрахункової кризи.
Оскільки вексельний обіг здатний значно обмежити потреби в готівкових та безготівкових коштах і різко прискорити їх оборот, то інтерес до його економіко-правових засад останнім часом зріс. Більше того, стало очевидним, що без широкого впровадження вексельного обігу Україні не подолати кризи економіки, фінансів, грошового обігу, як не сформувати й ринкового середовища. Суспільство, зменшуючи грошову масу в обігу за допомогою використання векселів як засобу обігу та платежу, здатне швидко знизити темпи інфляції.