Вексельний обіг в Україні

У більшості розвинених країн центральні банки переобліковують лише першок-ласні комерційні векселя  виставлені на основі реально здійснених угод купівлі-продажу і по яким відповідають як мінімум три особи, яких знають у банку як безпере-чно грошово- та кредитоспроможних. Але строк векселя, що залишається після його купівлі банком, не повинен бути більше трьох місяців.

З іншого боку, центральні банки встановлюють для комерційних банків ліміту-вання контингенту переобліку векселів, здійснюючи так звану кількісну переоблікову політику. Коли центральному банку необхідно стимулювати, наприклад експорт, то у першу чергу право на переоблік отримують експортні векселя. У деяких країнах, на-приклад у Японії, здійснюють різноманітні облікові ставки, для комерційних та зовні-шньоторгових векселів та для державних платіжних паперів. Якщо необхідно “загаль-мувати” підвищення курсу векселів, скажімо, у будівництві, то центральний банк забо-роняє облік векселів підприємств цієї галузі. Аналогічна заборона може бути покладена і на операції з векселями неперспективних галузей.

Межі ліміту по обліку векселів для деяких банківських операцій були встанов-лені після другої світової війни у Франції, ФРН, та деяких інших країнах. У Японії за понадлімітний переоблік векселів з банків стягується штраф.Національний банк рахує, що у даних умовах переоблік має бути мінімальним. Розрив у обігу між сферою виробництва та бюджету, з одного боку, та споживання  з другого, відсутність у країні гарно розробленого вексельного права та кредитних істо-рій векселедавців не дають змоги Національному банку приймати на себе кінцевий ри-зик по вексельних угодах, так як у кінцевому рахунку погіршення якості його активів загрожує надійності грошовій системі країни. Для вирішення цієї проблеми необхідна сумісна робота з формування бази даних о векселедавцях, особливо о фактах неповер-тання виданих банками великих кредитів. Поки що вона не створена, практика отри-мання забезпечених кредитів себе оправдує.

4. КОМЕРЦІЙНІ БАНКИ І ВЕКСЕЛЬНИЙ ОБІГ

У вексельному обороті виключно важливу роль відіграють комерційні банки та їх вексельні операції. В умовах загальної недовіри до державних цінних папірів намір НБУ пожвавити ринок банківських векселів здатний не лише піднести значення і роль банківської системи, а й зробити її авторитетним гарантом банківських векселів як різ-новиду цінних паперів. Саме комерційні банки спроможні дати вирішальний поштовх для започаткування вексельного обороту.

Як передбачено Женевською вексельною конвенцією №358 1930 року та згідно з українськими нормативними актами комерційні банки мають право:

-емітувати векселі;

-виступати векселедавцем простого векселя;

-акцептантами переказного векселя;

-виступати одночасно векселедавцями і акцептантами переказного векселя;

-векселедавцями переказного векселя, який заперечує можливість його пред’явлення для акцепту;

-векселедавцями неакцептованого переказного векселя.

До цього слід додати й можливість включати власні векселі комерційних банків у загальний розрахунок суми обов’язкових резервів, що підлягають депонуванню у На-ціональному банку України. Перевагою такого резервування є те, що обов’язкові відра-хування до резервних фондів поміщаються на безвідсотковий рахунок НБУ, отже, не приносять доходу комерційним банкам, а вексель є високоліквідним активом, який фо-рмує частину обов’язкових резервів і водночас приносить дисконтний дохід.

Операції з векселями в Україні здійснюються згідно з вимогами Закону України “Про цінні папери та фондову біржу” (19.06.91 р.), листа НБУ № 22001/85 від 25.02.93 р. “Про порядок проведення банками операцій з векселями”, Постанови КМУ і НБУ №528 від 10.091992 р. “Про застосування векселів у господарському обороті України”, листа НБУ №15010/48 від 22.02.95 р. та деякими іншими нормативними документами.