Чинники, що визначають інвестиційні якості фінансових інструментів

2. За рівнем ризику, пов’язаного з характером емітента, цінні папери поділяють на такі види:

Державні цінні папери, що представлені в основному борговими зобов’язаннями та мають найменший рівень інвестиційного ризику. Окремі види державних цінних паперів розглядаються навіть як еталон безризикових інвестицій. Разом з тим рівень інвестиційного доходу за такими цінними паперами, як правило, найнижчий. При цьому зміною облікової ставки НБУ держава має можливість впливати на реальний рівень інвестиційного доходу за своїми цінними паперами в періоди різких коливань кон’юнктури фінансового ринку.

Цінні папери місцевих органів влади (як правило, боргові) відрізняються тим, що рівень їхніх інвестиційних якостей залежить від ступеня інвестиційної привабливості відповідного регіону. Такі цінні папери важко віднести до безризикових, хоча рівень інвестиційного ризику за ними зазвичай невисокий (як, відповідно, і ступінь інвестиційного доходу).Цінні папери, емітовані банками, мають достатньо високі інвестиційні якості, оскільки рівень дохідності за ними значно вищий, ніж за цінними паперами держави й місцевих органів влади. Крім цього, система економічних нормативів банківської діяльнос¬ті та високий рівень держаного контролю за нею знижують потенційний ризик інвестування в цінні папери цих емітентів (хоча нерідко трапляються випадки фінансової неспроможності банків).

Цінні папери підприємств мають в Україні найменші інвестиційні якості, що викликано низькою ефективністю господарської діяльності більшості підприємств, унаслідок чого за акціями багатьох з них не виплачуються дивіденди. Рівень інвестиційного ризику за цінними паперами підприємств (особливо венчурними) найвищий. Крім цього, вони характеризуються найнижчим рівнем ліквідності на ринку цінних паперів.

3. За рівнем ризику та ліквідності, пов’язаних з періодом обігу, виокремлюють короткострокові та довгострокові цінні папери.

Короткострокові цінні папери мають високий рівень ліквідності на ринку. Крім цього, короткий період їхнього обігу значною мірою знижує рівень інвестиційного ризику, пов’язаного зі зміною кон’юнктури фінансового ринку й фінансового стану емітентів. Разом з тим відносно низький рівень ризику й достатньо високий рівень їхньої ліквідності визначають відносно невисокий рівень інвестиційного доходу за такими цінними паперами.

Довгострокові цінні папери мають суперечливі характеристики — низький рівень ліквідності й високий рівень інвестиційного ризику. Відповідно вони мають і вищий рівень інвестиційного доходу.

4. За рівнем ліквідності, пов’язаної з характером випуску та обігу, цінні папери поділяють на іменні та на пред’явника.

Іменні цінні папери мають найнижчу ліквідність, що пов’язано зі складною процедурою їх оформлення та більш жорстким контролем емітента за їхнім обігом.

Цінні папери на пред’явника. Зазначена особливість випуску таких інструментів не перешкоджає процесу їхнього вільного обігу, а, відповідно, підвищує потенційний рівень їхньої ліквідності.

За метою випуску цінні папери можуть поділяються на фондові та комерційні.

Фондові цінні папери призначені для формування капіталу (акції, облігації та ін.), а комерційні — для опосередкування товарних відносин (векселі, акредитиви та ін.). Такий поділ цінних паперів наближається до розмежування цінних паперів за сферою обігу (на фондовому та грошовому ринках). Як правило, фондові цінні папери є безстроковими або діють понад рік, а комерційні переважно короткостроковими. Усі без винятку комерційні папери є борговими й випускаються недержавними емітентами та без спеціального забезпечення (застави). У певному розумінні комер¬ційні папери є кредитними грошима й лише частково служать для інвестування капіталу. З огляду на цільове призначення цінних паперів їх можна класифікувати на папери для інвестування, кредитування й розрахунків за постачання та зобов’язання.

За ознакою дроблення цінні папери поділяють на роздроблювані й нероздроблювані.

Роздроблювані — це такі цінні папери, номінальну вартість яких може бути змінено (деноміновано), а нероздроблювані — такі, номінальна вартість яких залишається незмінною протягом усього строку існування паперу. Деномінація — це зміна номінальної вартості всіх цінних паперів певного виду, що супроводжується або їхнім дробленням, або консолідацією. Дроблення полягає в емісії цінних паперів певного виду меншої номінальної вартості та їх пропорційному розміщенні серед усіх власників таких цінних паперів. Консолідація — це заміна всіх цінних паперів певного виду на меншу їхню кількість із пропорційними зниженням кількості цінних паперів у всіх власників і збільшенням номінальної вартості. Існують також і безномінальні цінні папери.