Класифікація твердих горючих копалин

Перебування поруч відновленого і мало відновленого вітринітів може свідчити про наявність процесів, у яких одна частина органічного матеріалу окиснюється за рахунок відновлення іншої.

При побудові геолого-вуглехімічної карти Донбасу було введено чотири генетичних типи вугілля у порядку зростання ступеня відновленості, а потім був доданий п'ятий:

оа -- особливо маловідновлений;

а -- маловідновлений:

б -- проміжний;

в -- відновлений;

вв -- сильно відновлений.

Генетичний тип за відновленістю визначається за діаграмою ДонУГІ -- Артемгеологія.

Згідно геологічним даним максимальна відновленість залишків рослин спостерігається в анаеробних лужних морських чи мінералізованих умовах. Якщо вуглефікація є результатом впливу факторів, що впливали на усю вугленосну товщу, і їй підлеглі всі пласти, то зміна генетичного типу за відновленістю явище фаціальне і характерне для кожного пласта окремо. Встановлено, що для пластів мало відновленого вугілля характерна проста будова, груба площинність, слабка мінералізація переважно піщано-глинистим матеріалом, сильна розкладеність гелефікованої речовини.

Пласти з відновленим вугіллям мають складну будову, тонку чи навіть мікросмужкуватість, включення тонкодисперсного піриту і меншу розкладеність гелефікованої речовини зі збереженою морфологічною структурою рослинних залишків.

Ознаки генетичного типу зберігають своє значення у всьому ряді вуглефікації, є показники що їх характеризують. У вугілля низького і середнього ступеня вуглефікації це товщина пластичного шару, вміст вуглецю, водню, кисню, і сірки. У вугіллі високого ступеня вуглефікації -- це геологічна будівля пласта, петрографічний склад, присутність тонкодисперсного піриту, вміст сірки, склад золи, механічна міцність і анізотропія відбивної здатності вітриніту.

Діагностичне значення при визначенні відновленості вітринітового вугілля має вихід летких речовин і смоли напівкоксування, вміст водню, вуглецю і сірки, щільність і показники спікливості, що, крім щільності, вище у відновленого вугілля.

У Радянському Союзі були розроблені басейнові промислові класифікації, побудовані для кам'яного вугілля в основному на двох параметрах: виході летких речовин на суху беззольну масу і товщині пластичного шару. Граничні значення цих і інших параметрів для вугілля аналогічних марок у різних басейнах різні, у результаті чого вугілля з тими самими параметрами попадають у різні технологічні групи. Для деякого вугілля з великим вмістом лейптиніту через сильну текучість пластичної маси немає можливості замірити товщину пластичного шару, як це має місце при дослідженні вугілля Кізеловського басейну.

На сьогодні, коли все частіше доводиться одержувати кокс із вугілля різних басейнів, потреба в створенні єдиної класифікації вугілля безсумнівна, причому вона повинна базуватися на науково-обґрунтованих параметрах, що відбивають склад і властивості вугілля.

У Радянському Союзі були проведені численні наукові дослідження, спрямовані на розробку єдиної класифікації викопного вугілля як основи їхнього раціонального використання в енергетиці, хімічній промисловості та в інших напрямках його переробки, які покладені в основу введеного з 1990 року ДСТ 25543-88 "Вугілля бурі, кам'яні й антрацити. Класифікація за генетичними і технологічними параметрами".

У залежності від розміру середнього показника відбиття вітриніта (R0), теплоти згоряння на вологий беззольний стан (Qsds) і виходу летких речовин на сухий беззольний стан (Vdaf) вугілля підрозділяють на буре, кам'яне й антрацити (табл. 2.3).