Отрути й токсини

План

1. Характеристика токсичності.

2. Білкові токсини.

3. Небілкові токсини.

4. Тваринні отрути

5. Рослинні отрути.

6. Отрути, що містяться в грибах.

7. Синильна кислота й ціаністий калій.

ХАРАКТЕРИСТИКА ТОКСИЧНОСТІ

Отруйні речовини з давніх часів привертали до себе особливу увагу. З ними пов'язана безліч легенд і переказів. Так, білий миш'як (As203) протягом бага¬тьох століть мав славу «порошку для спадкоємців», а у Венеції при дворі дожів тримали фахівців-отруйників. Агата Крісті у своїх детективах часто труїла ге¬роїв миш'яком. Разом із тим давно відомо, що сполуки, отруйні у великих дозах, можуть бути цілющими в малих, про що говорив ще в першій половині XVI ст. Парацельс. Наприклад, традиційне знаряддя убивць — арсен оксид в невеликих дозах (до 5 мг) корисний: його призначають усередину як загаль-нозміцнювальний й тонізуючий засіб. Недарма алхімічний символ Арсену — змія — зображений на гербі медицини.

Для характеристики токсичності тієї або іншої сполуки найчастіше викори¬стовують поняття летальної дози — LD50, що викликає загибель 50 % піддослі¬дних тварин. Як правило, дозу вимірюють масою отрути, що припадає на 1 кг маси тварини. Однак використання поняття летальної дози має свої обмежен¬ня. По-перше, величину LD50, визначену, наприклад, для мишей, дуже рідко можна переносити на інших тварин. Отруйність нікотину для людини приблиз¬но така ж, як і ціаністого калію (50—100 мг або 1—2 краплі), тоді як кози й козулі взагалі мало сприйнятливі до нікотину. По-друге, експериментально виз¬начена, скажімо, на мишах, доза LD50 залежить від того, введена отрута підшкірно, внутрівенно, внутрім'язово або перорально (через харчовий тракт). Нарешті, навіть нелетальна доза може призвести до серйозного ураження того або іншого органа, особливо в довгостроковій перспективі, і викликати загибель організму. Проте величину LD50 широко використовують на практиці, у тому числі для порівняння токсичності різних класів хімічних сполук.

БІЛКОВІ ТОКСИНИ

Найбільш отруйні з відомих речовин — це високомолекулярні білкові спо¬луки, які виробляються бактеріями. Чемпіон серед токсинів (так називають білкові отрути рослинного й тваринного походження) — ботулінічний ток¬син: для нього LD50 = 0,00003 мкг/кг, тобто для загибелі організму його потрі¬бно приблизно в 300 млн разів менше, ніж ціаністого калію. Ботулін — білок із молекулярною масою 150 000, який виробляється бактеріями, що розмно¬жуються в зіпсованих продуктах харчування (ковбаса, консерви) за відсутніс¬тю кисню. Смерть настає через параліч дихальної мускулатури. Цей токсин не

переносить підвищених температур і руйнується при кулінарній обробці, тому отруєння ним трапляються рідко.

З токсином стовбняка (продукт відповідної бактерії) — другою за отруйні¬стю сполукою (LD,,, = 0,0001 мкг/кг) — знайомий практично кожен: його (але в трохи зміненому вигляді) уводять під час щеплень. Третє місце за токсичністю (LDM = 0,019 мкг/кг) займає бета-бунгаротоксин, що виробляється в отруйній залозі змії бунгарос (вона мешкає в Південній Азії). Майже дорівнює йому за отруйністю токсин — продукт дифтерійних бактерій, для нього LDM = 0,24 мкг/ кг. Для порівняння: величина LDOT для токсину скорпіона дорівнює 9 мкг/кг, для токсину гримучої змії — 50 мкг/кг, для токсину очкової змії — 75 мкг/кг, а смертельна для людини доза отрути кобри складає 200 мкг/кг.