Супрамолекулярна хімія
План
1. Перехід кількості в якість.
2. Класичні об'єкти супрахімії.
Подібно до того, як існує область молекулярної хімії, що ґрунтується на ковалентних зв'язках, існує й область супрамолекулярної хімії — хімії молекулярних ансамблів і міжмолекулярних сполук.
Ж.-М. Лен
Класична хімія, при всій розмаїтості й складності її об'єктів, здатна вмістити не все. Намагаючись з її допомогою змоделювати процеси, що відбуваються в живій природі, учені зазнали невдачі. Традиційним «лабораторним» молекулам не вистачає головного: вони не вміють самоорганізовуватися й розпізнавати інші частинки й молекули. А тим часом у живих організмах відбуваються хімічні реакції саме такого типу. Класичні приклади — утворення подвійної спіралі ДНК, розпізнавання рецепторами ферментів, реакції антиген — антитіло. Хімі¬ки протягом довгого часу лише мріяли про щось подібне. З кінця 60-х років XX століття ситуація почала швидко змінюватися. Спочатку були відкриті молеку¬ли, здатні до розпізнавання інших молекул, потім учені синтезували і сполуки, здатні до самоорганізації.
На межі 80—90-х років сформувалася нова область знань — «супрамолекулярна хімія». Вперше цей термін ввів у 1978 році лауреат Нобелівської премії Жан-Марі Лен, визначивши її як «хімію за межами молекули», «хімію молекулярних ансамблів і міжмолекулярних зв'язків» — тобто хімію, що вивчає речовини, утво¬рені не ковалентними зв'язками, а міжмолекулярними взаємодіями (їх виявилася величезна кількість). Нова наука, власне, не зовсім хімія, оскільки знаходиться на стику хімії, фізики й біології. За її допомогою вдалося пояснити й змоделювати багато тонких процесів, що відбуваються в живій і неживій природі.
Супрамолекулярна хімія бурхливо розвивається: з 1980 року відбулося більше 25 міжнародних симпозіумів, семінарів і шкіл, присвячених різним її розділам, і схоже, що поки видно тільки верхівку айсберга.
ПЕРЕХІД КІЛЬКОСТІ В ЯКІСТЬ
Звичайно, цілий розділ хімії не міг виникнути за один день. Напевно, ще двісті років тому вчені спостерігали й описували об'єкти, які сьогодні називають гарним словом «супрамолекули». У 1906 році П. Ерліх фактично ввів поняття рецептора й субстрату, стверджуючи, що молекули не реагують одна з одною, якщо не вступають у якийсь зв'язок. Те, що зв'язування молекул відбувається вибірково, сформулював в 1894 році Е. Фішер: в основі молекулярного розпіз¬навання лежить просторова і геометрична відповідність рецептора й субстрату. І нарешті, фундаментом нової науки стали знання, накопичені координаційною хімією. Як вважає Ж.-М. Лен, «супрамолекулярна хімія стоїть на трьох китах» — зв'язування, розпізнавання й координація.
Деякі інші поняття супрамолекулярної хімії також давно відомі. І все-таки для появи супрамолекулярної хімії як самостійної області повинна була склас¬тися, образно кажучи, «революційна ситуація». У своїй книзі «Супрамолекуляр¬на хімія», виданій в 1995 році, Ж.-М- Лен пише: «Для виникнення і бурхливого розвитку нової дисципліни потрібне поєднання трьох умов. По-перше, необхі¬дним є визнання нової ідеї, що показує значення розрізнених і на перший погляд не пов'язаних спостережень і об'єднує їх у єдине ціле. По-друге, потрібні інструменти для вивчення об'єктів цієї області, і тут для супрамолекулярної хімії вирішальну роль зіграв розвиток сучасних фізичних методів дослідження структури та властивостей (ультрафіолетова і ядерно-магнітно-резонансна спе¬ктроскопія, мас- і спектрометрія, рентгенівська дифракція та ін.), що дозволя¬ють вивчати навіть порівняно рухливі супрамолекулярні ансамблі. По-третє, необхідною є готовність наукового товариства сприйняти нову ідею так, щоб нова дисципліна могла знайти відгук не тільки серед фахівців, що займаються безпосередньо нею, але й у близьких областях науки. Так трапилося і з супрамолекулярною хімією, наскільки можна судити за стрімкими темпами її розвитку й проникнення в інші дисципліни за останні 25 років».
Ж.-М. Лен розбив нову науку на дві широкі області, які, однак, частково перекривають одна одну. Перша — хімія молекулярних частинок, що виника¬ють у результаті міжмолекулярного об'єднання декількох компонентів і будуються за принципом молекулярного розпізнавання. Друга — хімія полімолекулярних систем, що утворюються в результаті спонтанного об'єднання невизначеного числа компонентів із переходом у специфічну фазу, що має більш-менш чітко позначену мікроскопічну організацію і відповідні характеристики (це клітинні складові — мембрани, везикули та ін.).