Хімія мила

План

1 Отримання мила

2 Властивості мила

2.1. Горіння

2.2 Взаємодія з кислотами й солями

ОТРИМАННЯ МИЛА

За грецькою міфологією у бога лікування Асклепія були дочки Гігея і Па¬нацея Панацея «відала» зціленням, а Гігея — здоров'ям Від імені Гігея ут¬ворилося слово «гігієна» Гігієнічні погляди греків і римлян склали основу античного кучьту тіла Римські лазні — терми — були не тільки місцем, де можна помитися, але й осередком громадського життя «У громадських лаз¬нях він бував рідко хіба що з'явиться ритор, який викликатиме захоплення, про якого піде чутка, або коли відбувалися особливо цікаві змагання» (Г. Сенкевич «Камо грядеши»).

Про гігієну в середньовічній Європі єдиної думки не було. Одні вважають, і це всіляко обіграно в численних книгах і фільмах, що люди в той час милися вкрай рідко «Весілля відбудеться через три тижні, який резон митися раніше? У мій час дівчата не прагнули зайвий раз роздягнутися, щоб змити бруд. Часте миття — гріх перед Господом» (А. Белянін. «Рудий лицар»).

Інші спростовують це «Кріс вважав, що середньовічні люди були брудними і смердючими, обліпленими багаторічним брудом Але все було не так: ці люди, здавалося, робили фетиш із чистоти. Поруч знаходилася балія з водою, яка випускала пару, і лежала скроєна з грубої тканини рукавиця для миття Кріс заходився ретельно скребти себе. Нарешті він оголосив, що закінчив. Але хлопчик заперечив: «Майстер Крістофер, ви ще не чисті». Хлопчик тер його ганчірковою мочалкою. Це тривало не менше години» (М. Крайтон. «Стрі¬ча часу»).

Люди давно зрозуміли, наскільки важлива гігієна для здоров'я: «умиваючись, він згадував, як вона змушувала ретельно митися з милом, говорила, що це вбе¬реже від вошей і чиряків» (К. Фоллет. «Стовпи землі»). Миючі засоби, серед яких важливе місце займає мило, полегшують процес миття, прання і, безпереч¬но, стали предметом першої необхідності. У роки воєн, розрухи й лихоліття мило, поряд із продуктами харчування, належало до категорії суворо нормова¬них, життєво необхідних товарів.

Письменник-фантаст Кір Буличов, оповідаючи про подорож у світ дав¬ньогрецького міфу, наводить цікавий діалог: «Не знаю, які сумочки носили грекині, але мені сумка потрібна. Я покладу лише те, що кладуть усі жінки світу: дзеркало, гребінь, мило. — Ніякого мила! Його ще не винайшли!» (К. Буличов. «Замах на Тесея»). Однак це неправда: у ті легендарні часи вже користувалися милом. Описувані події автор відносить до VI ст. до н. є., а мило як повсякденна річ уже згадується в тексті VII ст. до н. є. («умився ми¬лом і багато ужив на себе луговини...»).

Що ж таке мило? Милом називають солі лужних металів і вищих жирних кислот, переважно стеаринової, пальмітинової й олеїнової. Звичайне мило одержували розщепленням жирів лугами, тобто для отримання мила потрібні жири й луги — речовини, відомі з найдавніших часів.

«Зварити» мило, можна з будь-якого природного жиру. Можна обійтися без їдкого натру або калі, замінивши їх содою (поташем), а то й рослинною золою, але якість продукту й умови проведення процесу при цьому, зрозумі¬ло, істотно відрізнятимуться. Уникнути ускладнення можна, дотримуючись такої методики.

У керамічній або сталевій посудині розплавте 70 г яловичого і 30 г свинячого жиру, при перемішуванні порціями додайте розчин 25 г їдкого натру і 30 мл води і грійте суміш 30 хв. на киплячій водяній бані, додаючи, в міру того як випарову¬ється, воду.

Додайте 100 мл 20 %-ного розчину хлориду натрію і нагрівайте суміш, поки не відбудеться поділ фаз. Зніміть затверділий при охолодженні шар мила й обережно промийте невеликою кількістю холодної води; загорнувши в тканину. відіжміть, ретельно розімніть і, підігрівши, надайте бажаної форми. Через зали¬шки лугу використовувати отриманий продукт у побуті не можна, але для вив¬чення хімічних властивостей мила він придатний.