ХАРАКТЕРИСТИКА ХІМІЧНОГО ЕЛЕМЕНТУ - ЦИНК

План

1. Загальна характеристика елемента.

2. Трохи історії.

3. Металевий цинк.

4. Сплави цинку.

5. Сполуки Цинку.

6. Біологічна роль Цинку.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЕЛЕМЕНТА

Елемент Цинк (Zn) у таблиці Менделєєва має порядковий номер ЗО. Він знаходиться в IV періоді II групи. Атомна вага — 65,37. Електронна конфігура¬ція Is22s22p63s23p63dlo4s2.

Цинкявляє собою синювато-білий метал, що плавиться при419 °С,апри913 °С перетворюється на пару; густина його дорівнює 7,14 г/см3. У нормальних умовах цинк досить крихкий, але при 100—110 °С він добре гнеться й прокочується в лис¬ти. При звичайній температурі на повітрі цинк вкривається тонким шаром оксиду або основного карбонату, який вберігає його від подальшого окиснювання. Вода майже не діє на цинк, тому що утворений на поверхні цинку при взаємодії з водою гідроокис практично нерозчинний і перешкоджає подальшому протіканню ре¬акції. У кислотах цинк легко розчиняється, як і в лугах.

ТРОХИ ІСТОРІЇ

Сполуки Цинку і його сплавів відомі людству з глибокої давнини, а металевий цинк був отриманий значно пізніше, ніж залізо, свинець, олово. Це пояснюєть¬ся тим, що звичайні способи плавлення руди з вугіллям тут не досягали мети; щоб відновити цинк, його треба швидко нагріти до температури близько 1000 °С, але при цьому він кипить і у вигляді пари втрачається разом із димовими газами. Тільки після того як навчилися конденсувати пари цинку в глиняному посуді, стало можливим отримання металу у вільному стані. Вважається, що такий дис¬тиляційний спосіб отримання вільного цинку вперше був винайдений у Китаї.

Латунь (сплав міді з цинком) була відома грекам, індійцям та іншим на¬родам Сходу, які вживали її для виготовлення різних предметів домашнього побуту, художнього лиття й прикрас. Приготування латуні відновленням особ¬ливої землі (так називали в давнину багато мінералів, що містили Цинк, різ-

ниці між якими не проводили) кадмію вугіллям у присутності міді описує Аріс-тотель (IV ст. до н. е.), Пліній Старший, Гомер. Пліній Старший (І ст. до н.е.) описує лікарські засоби, що містять цинк, які вживалися для загоєння ран і при лікуванні очних хвороб.

У доісторичних дакійських руїнах у Трансільванії був знайдений ідол, відли¬тий зі сплаву, що містить 87 % цинку. Отримання металевого цинку з галію Zn4(Si2O,)-H2O вперше описує Страбон (І ст. до н. е.). Цинк у цей період називали тутією або фальшивим сріблом.

У X—XI ст. до н. е. мистецтво отримання цинку в Європі було втрачено, і він ввозився сюди під назвою індійського олова з Китаю та Індії.

Наприкінці XIII ст. н. е. італійський мандрівник Марко Поло описав спосіб отримання металевого цинку в Персії. У 1637 році метод виплавки цинку і його властивості описуються в китайській книзі «Циян конг кан у». Здавалося б, якщо метод отримання описаний у літературі, то його легко могли перейняти інші народи й застосовувати в себе на батьківщині. Але цього не трапилося. Економічна і культурна роз'єднаність народів Європи, слабкі транспортні зв'язки, а головне, прагнення багатьох вчених описувати свої відкриття незрозумілою мовою — все це перешкоджало швидкому поширенню технічних досягнень.