Синтетичні миючі засоби. Мила
ПЛАН
1. Поняття про синтетичні миючі засоби (СМЗ) та мило
2. Сполуки та компоненти миючих засобів, їх функції
Використана література
1. Поняття про синтетичні миючі засоби (СМЗ) та мило
Синтетичні миючі засоби – це натрієві солі кислих складних ефірів вищих спиртів і сірчаної кислоти:
R-CH2-OH + H-O-SO2-OH R-CH2-O-SO2-OH + H2O
R-CH2-O-SO2-OH + NaOH R-CH2-O-SO2-ONa + H2O
В останні роки виробництво синтетичних миючих засобів (СМЗ) у світі стало обчислюватися вже десятками мільйонів тонн у рік.
Однак їх велику частину (70%) споживають тільки жителі найбільш розвинутих країн, які складають усього близько 20%.
Близько 70% споживаних населенням СМЗ витрачається на так зване загальне прання (у США й Англії її називають “важким”), що здійснюється раз у 3-7 днів. Це прання, при якій перуть постільну, столову і натільну білизну, проводять найчастіше в пральних машинах. Близько 20% СМЗ витрачається на “легке” прання слабозабруднених виробів з тонких тканин вручну в теплій воді. СМЗ для легкого прання не повинні робити подразнюючої дії на шкіру рук, повинні створювати рясну піну і добре прати при температурі води 25-45 С.
Незважаючи на те, що наступила епоха СМЗ, мило ще цілком не здало свої позиції: його рекомендується використовувати для ручного прання виробів з бавовняних і лляних тканин.
Якщо зануритися у далеке минуле, то можна довідатися про мило багато цікавого. Так, у далекій древності волосся для краси намазували оліями і пахощами. У дні жалоби голову посипали попелом. А потім - дивна справа - жир легко змивався, волосся ставало чистими, блискучими. Адже попіл у сполученні з оліями - прообраз мила.
Цю властивість і використовували чотири тисячоріччя назад, створивши милоподібну напіврідку речовину "сапо". Застосовували його не стільки з гігієнічними, скількох з косметичними цілями. Липка, що легко засихає, що швидко змивається маса служила для укладання волосся. Згадаєте мудрі спорудження на головах і закручені в дрібні джгути бороди на зображеннях древніх вавілонян.
Для прання ж використовували миючі глини і соки таких рослин, як мильний корінь, мильнянка. Після винаходу в XVI столітті пральної дошки одержав поширення й інший спосіб прання: білизна укладали в чан, над ним розстелялася полотнина, на яке насипали золу. У чан через полотнину заливали гарячу воду - від змішання з золою виходив луг, і білизна відпиралася швидше. На Русі й у деяких інших країнах щілинок брали із собою в лазню замість мила.
Мило ж довгий час стояло в одному ряді з медичними засобами і ліками. І лише в 1424 році в Італії, у Севоні, промисловим шляхом стали випускати тверде мило. Жири з'єднували не з золою, а з природною кальцинованою содою, що добували з озер. Для варіння мила використовували яловиче, бараняче, свиняче, кінське сало, кістяний, китовий і риб'ячий жир, відходи жирів різних виробництв. Додавали і рослинні олії - лляне, бавовняне, маслинове, мигдальне, кенжутове, кокосове і пальмове.
Багато сторіч назад виникло миловаріння на Русі, де з древніх часів люди відрізнялися охайністю, звичкою до регулярного миття в лазні, парильні. Мила варили багато - у домашніх умовах і в майстерних ремісників. Потім з'явилися миловарні заводи. Особливо славилися костромські і валдайські майстри.