Ревізія витрат і фактичної собівартості продукції

Витрати на спецодяг та спецвзуття порівнюють під час ревізії з нормативами.

Поряд з такою детальною перевіркою статей витрат перевіряють зведений кошторис витрат на виробництво за елементами. Для цього перевіряють розрахунки всіх витрат основного, допоміжного і транспортних цехів за винятком внутрішньозаводського обігу. Але на підприємствах текстильної, шкіровзуттєвої, хутрової, м’ясної, цукрової, маслопереробної, мукомольної, тютюнової та лісозаготівельної промисловості внутрішньозаводський обіг напівфабрикатів власного виробництва, які передаються з цеху в цех за встановленими цінами, включається в кошторис витрат на виробництво.

Важливою ділянкою ревізії є вивчення нормативно-планової собівартості окремих видів продукції. Калькуляційні статті витрат її порівнюють із фактичною собівартістю і при встановленні відхилень (особливо у бік підвищення собівартості продукції) з’ясовують їх причини.

Витрати на сировину і матеріали перевіряють шляхом з’ясування правильності їх витрачання, технічного обслуговування норм їх витрачання і розрахунків транспортно-заготівельних витрат. Прийняті за основу в планових або нормативних калькуляціях норми витрат перевіряють із відповідними нормами в технологічних відділах або лабораторіях нормування сировини і матеріалів. Особливу увагу при ревізії приділяють перевірці відходів сировини і матеріалів, виявленню резервів їх зменшення, а також використання їх у виробництві.

При перевірці витрат, пов’язаних з оплатою праці, з’ясовують правильність норм виробітку, розцінок. При цьому звертають увагу на недопустимість включення у відомість норм і розцінок за окремими видами продукції трудових витрат на виготовлення деталей і комплектуючих виробів, які підприємство одержує зі сторони (від інших підприємств).

У тому випадку, коли відповідно до певних умов, підприємство змушене відступати від розроблених нормативів витрат сировини, матеріалів і заробітної плати працівникам виробництва, ревізор повинен обґрунтувати ці відхилення від нормативів спеціальними розрахунками.

3. Контроль і ревізія загальновиробничих і адміністративних витрат

У собівартості продукції поряд із прямими витратами, що обліковуються на рахунках класу 8 “Витрати за елементами” (при використанні на підприємстві цих рахунків) певну питому вагу займають непрямі витрати. Ці витрати обліковують на рахунку 91 “Загальновиробничі витрати”, де ведеться облік виробничих накладних витрат на організацію виробництва та управління цехами, дільницями, відділеннями, бригадами та іншими підрозділами основного і допоміжного виробництва. Сюди також належать і витрати на утримання машин і устаткування. За дебетом цього рахунка ревізор перевіряє законність і обґрунтованість витрат, підтверджує їх документами, а за кредитом здійснюється перевірка списання за відповідним розподілом на рахунках 23 “Виробництво” та 90 “Собівартість реалізації”. Розподіл цих витрат повинен здійснюватись за цехами і видами продукції пропорційно обсягу випущеної продукції.

Що стосується адміністративних витрат, пов’язаних з управлінням і обслуговуванням підприємства, то вони обліковуються на рахунку 92 “Адміністративні витрати”. Дані дебету цього рахунка відображають витрати на утримання адміністративно-управлінського персоналу, їх службові відрядження, утримання основних засобів та інших матеріальних необоротних активів загальногосподарського призначення (оренда, амортизація, комунальні послуги, охорона, юридичні, аудиторські послуги, комунальні послуги, поштово-телеграфні, канцелярські витрати); суми обов’язкових платежів зіставляють із документами, які обґрунтовують достовірність їх здійснення. Облікова документація під час ревізії досліджується за сутністю і змістом.

Адміністративні витрати обліковуються на цьому рахунку до кінця року наростаючим підсумком, а в кінці його списують на фінансові результати основної діяльності (рахунки 79 “Фінансові результати”). Незважаючи на те, що ці витрати не належать до собівартості продукції, ревізору все ж таки необхідно визначити, яку питому вагу займають ці адміністративні витрати в загальному обсязі випущеної продукції і при необхідності дати пропозиції щодо скорочення витрат апарату управління.У всіх випадках, у першу чергу, ревізор повинен перевірити обґрунтованість кошторисів цих витрат. Потім порівнюють ці дані (в цілому і за окремими статтями) з фактичними витратами, що відображені в обліку, встановлюють і досліджують причини економії чи перевитрат за кожною статтею витрат. Бувають випадки необґрунтованого зменшення витрат за тими або іншими статтями, де допущено перевитрати, і відповідно збільшуються витрати на тих статтях, за якими є економія. Для виявлення цих фактів доцільно здійснювати співставлення сум, зазначених у звітах, із розмірами витрат, що відображені в регістрах аналітичного обліку. Одночасно потрібно перевірити правильність віднесення цих витрат за первинними документами на окремі статті витрат.