Пізнавальні методи вчення про податки
Представники фіскальної соціології не проводять чітких розмежувальних ліній між фінансовою наукою (в її генетичному походженні від політичної економії), соціальною психологією, правом і етикою, вводять у коло досліджуваних явищ людські фактори (переконання, мотивації, стереотипи поведінки). З соціологічного погляду при рівній величині податкових внесків на оплату певних суспільних благ суб’єктивна цінність останніх для різних індивідів неоднакова. Або, що одно і те ж, однакові податки суб’єктивно по-різному сприймаються окремими категоріями платників у залежності від їх соціального статусу, рівня громадянської свідомості, інших факторів. Скажімо, для пацифіста воєнні видатки в мирний час, відповідний їм податковий еквівалент у державному бюджеті психологічно сприймаються як більш обтяжливі, ніж для патріота. Подібні аргументи давно ввійшли до дослідницького арсеналу західної фінансової науки, а уряди демократично-правових держав враховують суспільні настрої при розробці заходів фінансової політики.
Загалом соціологічна школа вчення про податкову державу констатує: пояснення податкових явищ настільки багатофакторне, що не можна обійтись без використання положень економіки, юриспруденції, історії, соціальної психології, врахування факторів національної ментальності, етики і політики. Це той випадок у науці, коли еклектика, за якою радянська наука закріпила репутацію безпринципної комбінації різнорідних поглядів, насправді є продуктивною пізнавальною силою, пропонуючи засобами міждисциплінарного мислення комплексне розуміння такого складного суспільного феномена як оподаткування. Подібні методи дослідження допомагають розпізнати наближення кризи податкової держави – момент, із якого починається наростання економічних труднощів, суспільної деморалізації, соціальної нестабільності, загроз національній фінансовій безпеці.
Видатна роль у розробці вчення про державу в соціологічному контексті належить відомому американському ученому-фінансисту Р. Масгрейву. Він виходив із передумови, що держава – “асоціація індивідів, об’єднаних спільною дією, згуртованих для вирішення проблем суспільного співжиття демократичним і справедливим чином. Словом, держава є договірною організацією, основаною на забезпеченні інтересів її громадян” [43, p.31]. За Масгрейвом, держава як політична установа, державний сектор економіки і ринок інтегровані в єдину соціально-економічну структуру.
Науковій методології учених-фінансистів властиві також позитивний і нормативний методи. Різниця між ними полягає в принциповому розмежуванні мотивацій дослідження між питаннями “що є”? і “що має бути”?
Позитивна наука має справу з фактами, явищами, процесами, які не підлягають і не підкоряються суб’єктивним оцінкам в етичних категоріях добро-зло, краще-гірше, правильно-неправильно, бажано-небажано. З такого погляду всі природознавчі науки позитивні, оскільки їх положення не залежать від поглядів і волі людей. Фінансова наука також позитивна в тій мірі, в якій вона досліджує факти і реалії. За словами Мілтона Фрідмена, позитивне дослідження “є засобом розуміння фактів, ми не можемо зрозуміти факти поза певною теорією”•. Дослідники-позитивісти використовують емпіричні методи аналізу: спостереження, кількісні виміри явищ, опитування, експерименти. Наприклад, англійські вчені шляхом опитування платників податків виявили, що існуючий рівень оподаткування заробітної плати суттєво не впливає на мотивації до роботи юристів і бухгалтерів як окремої соціальної групи платників. У США за допомогою експериментів пройшов перевірку і закінчився невдачею проект так званого негативного прибуткового податку.Проте, досліджувані в сфері державних фінансів факти і реалії – продукт людської діяльності, вони несуть на собі печать переконань, успіхів і невдач їх творців. Суб’єкти фінансових явищ не лише можуть по-своєму їх тлумачити, але й здатні переосмислити і переробити власні творіння. Перетворення дійсності в бажаному напрямку складає предмет нормативної науки. Вона впливає на дійсність через критичне ставлення до неї.
На відміну від позитивної теорії, положення якої можуть бути емпірично (на основі досвіду) перевірені, нормативні припущення й ідеали вільно приймаються або відхиляються. Нормативна наука в залежності від симпатій і антипатій дослідника дає рекомендації на зразок: “податкові ставки мають бути прогресивними; пропорційними; регресивними”. Інакше кажучи, нормативне дослідження його автор підпорядковує певним світоглядним установкам чи теоретичним положенням за своїм вибором. Воно опирається на оцінні судження, (погано, добре), на соціально-етичні погляди дослідника індивідуалістично-суб’єктивного характеру. У такому разі виникає небезпека фальсифікації уявлень про реальну дійсність в світлі особистих переконань. Переслідуючи зарані поставлену мету, нормативне дослідження може стати знаряддям інтересів ненаукового характеру, видавати бажане за дійсне.
Нормативне знання існує в формі пропозицій і рекомендацій. Суб’єктивність і варіантність робить їх приступними для критики й заперечення, коли опонент вважає висновки помилковими, розділяє протилежні погляди, не згодний із доводами, на основі яких зроблені пропозиції. У цьому зв’язку деякі теоретики вважають нормативні розробки більше політикою, ніж наукою.