Вплив системи оподаткування на інвестиційну активність суб’єктів підприємницької діяльності

Постановка проблеми. Кардинальні зміни в господарській системі України, зміна політичних і економічних пріоритетів на початку 90-х років висунули вимогу переосмислення відносин держави і підприємств. Мова йшла не тільки про зміну прав власності, формування значного приватного сектора в економіці, але і про те, що діяльність підприємств уже не визначалася плановими завданнями. При виборі стратегії розвитку для керівництва підприємства активізувалися такі економічні критерії, як обсяг попиту на продукцію з боку споживачів і пропозиції конкурентів на даному ринковому сегменті, відсоткові ставки фінансування з зовнішніх джерел, а також реальна можливість залучення внутрішніх і зовнішніх резервів, умови оподатковування бізнесу, величина податкових стягнень, податковий тягар. На фоні зростаючого процесу зносу і старіння основних фондів у промисловості, при значному погіршенні вікової структури їхньої активної частини різко скоротилися інвестиції у виробничий сектор. Оскільки одним з основних завдань держави є забезпечення доходної частини бюджету, то на фоні зниження обсягів виробництва назріла необхідність виведення підприємств із кризового стану та створення нових перспективних підприємств за рахунок підвищення інвестиційної активності.

Аналіз останніх публікацій показує, що даний напрямок у науковій сфері є актуальним, чого не можна сказати про практику. Вітчизняні дослідники Азаров М.Я., Бондаренко Г.І. [1], Нечай Н.В. [2] наводять загальний опис фіскальних відносин у країні, ряд авторів наукових публікацій – фахівців ДПАУ розглядають дану проблему тільки з позиції розрахунку доходів і втрат бюджету від існування СЕЗ і ТПР.

Метою даної статті є спроба визначити місце Донецької області в інвестиційному середовищі України, провести аналіз існуючих інвестиційних проектів, простежити найбільш привабливі (з погляду інвесторів) сфери економіки для інвестування.

З моменту проголошення незалежності України і визначення напрямів економічної політики ефективне функціонування підприємств стало залежати від розподілу фінансових ресурсів між державою і підприємствами через податкову систему. Перед державою постало завдання не тільки забезпечення певного балансу розподільчих відносин між владними і виробничими структурами, але й збереження сформованого рівня державних доходів на фоні падіння обсягів виробництва і звуження податкової бази. Тому класичний варіант реформування податкової системи в Україні (перетворення її на взірець справедливості, точності, простоти при відсутності перешкоди до економічного росту) був підмінений введенням податкових норм, орієнтованих на виконання суто фіскальних функцій. На той момент, можливо, це було виправдано необхідністю наповнення бюджету країни, однак таке становище остаточно поховало надію на економічне піднесення, підірвало стимули до праці, стало серйозною перешкодою до введення інновацій.

Таким чином, перед державою з'явилось нове завдання – стимулювання інвестицій в економіку країни, створення перспективних виробництв і відповідної законодавчої бази.

З метою визначення шляхів впливу на інвестиційні надходження були виділені можливі джерела фінансування капіталовкладень :

- власні фінансові ресурси і внутрішньогосподарські резерви інвесторів (чистий прибуток, амортизаційні відрахування, фонди накопичення тощо);

- заощадження громадян;

- кошти, централізовані добровільними об'єднаннями підприємств і фінансово-промислових груп;

- бюджетні кошти, надані на безоплатній або платній основі;

- позикові фінансові ресурси (банківські кредити, облігаційні позики);

- залучені кошти інвесторів (кошти, отримані від емісії акцій, пайові й інші внески засновників у статутний капітал, кошти пенсійних фондів);

- фінансові ресурси іноземних інвесторів (кредити і позики міжнародних фінансово-кредитних установ, кошти приватних інвесторів).

Найбільш реальним джерелом надходжень у національну економіку через високі темпи одержання стали кошти іноземних інвесторів. За обсягом залучених прямих іноземних інвестицій (ПІІ) Україна значно відстає від інших східноєвропейських країн. У 1999 р. чистий приплив ПІІ в Україну виявився нижчим за середній показник 1996 – 1998 рр. Згідно з офіційними даними на 01.01.2002 загальний обсяг надходження ПІІ в Україну за період з 1991 р. склав 4,4 млрд дол. США. Однак, незважаючи на це, потенційно Україна є інвестиційно привабливою країною, тому що має достатню кількість фізичних і людських ресурсів, великі резерви невкладених заощаджень, місткий внутрішній ринок (майже 50 млн населення), безперешкодний вихід до ще більших ринків Росії і колишніх республік СРСР. Такі міжнародні організації, як Світовий банк, МВФ і ЄБРР, фінансують Україну у вигляді технічної допомоги для розвитку ринкової економіки і системи правових установ.