Аудиторські докази
1. сутність та класифікація аудиторських доказів
Для видачі обґрунтованих звітів аудитор повинен мати повну, достовірну і надійну інформацію — аудиторські докази. Стандарти, щодо кількості, якості та процедур одержання аудиторських доказів встановлені у національному нормативі аудиту "Аудиторські докази" № 14. Джерелами інформації можуть бути облікова система, первинні документи, матеріальні активи, робітники підприємства, контрагенти.
Усі первинні документи і облікові записи мають складатися згідно з вимогами Постанови Кабінету Міністрів України "Положення про організацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні" від 3 квітня 1993 р. .V 250 і "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 14 травня 1995 р. № 88, Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 р. № 996-ХГУ (зі змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 11 травня 2000 р. № 1707-ІИ). Цей Закон набрав чинності з 1 січня 2000 року. Відповідно до Програми реформування системи бухгалтерського обліку із застосуванням міжнародних стандартів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 1998 р. № 1706, набрала чинності ціла низка положень (стандартів) бухгалтерського обліку, інструкцій та методичних вказівок.
Кількість та якість інформації, якою може володіти аудитор, багато в чому визначає якість аудиторського висновку, його адекватність фінансовому та майновому стану підприємства.
Аудиторські докази — це інформація, одержана аудиторами при підготовці висновків, на яких ґрунтується аудиторський звіт. Аудиторські докази включають первинні документи і облікові записи, які лежать в основі звітності, а також інформацію, що підтверджується з інших джерел.
Одержані аудиторські докази можна класифікувати у світлі загальноприйнятих правил надання інформації. Особливе значення для аудиту мають прямі докази.
Прямі докази — це дані, що підтверджуються первинними документами й обліковими записами. Прямі докази підрозділяють на матеріальні та нематеріальні. Матеріальні — це документи і натуральні об'єкти. Нематеріальні — це моментні явища, а також контрагенти підприємства, на якому проводиться аудит.
Докази можуть розрізнятися за характером: візуальні, документальні, усні, а залежно від джерела інформації — внутрішні або зовнішні.
За доказовим значенням документи, що перевіряються, поділяються на:
— первинні документи — письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення;
— облікові записи (облікові регістри) — носії спеціального формату (паперові, машинні) у вигляді відомостей, ордерів, машинограм тощо, призначені для хронологічного, систематичного або комбінованого нагромадження, ґрунтування та узагальнення інформації з первинних документів, прийнятих до обліку;
— головна книга — регістр синтетичного обліку, де відображаються залишки на початок і кінець звітного періоду і обороти на дебеті і кредиті рахунків;
— бухгалтерська звітність;
— плани, кошториси, калькуляції;
— матеріали перевірок і ревізій;
— матеріали внутрішньогосподарського контролю підприємства;