Особливості обліку витрат на зернопереробних підприємствах

Суть другого варіанта обліку витрат полягає в тому, що вони обліковуються за окремими об’єктами. Облік витрат здійснюється по видах продукції, робіт і послуг у напрацьованих формах виробничих звітів за статтями витрат, собівартість визначають по кожному виду виробленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг за методикою, визначеною Методичними рекомендаціями [4].

Перевага другого варіанта полягає в тому, що при здійсненні витрат виробництва забезпечується поточний контроль їх відповідно до нормативів. Облік здійснюється за статтями витрат і наростаючим підсумком з початку року, тому відсутня велика технічна робота з розподілу витрат у кінці року за об’єктами, оскільки така інформація для калькулювання собівартості накопичена у виробничих звітах.

Вивчення цього питання свідчить, що на підприємствах об’єктами обліку виступають витрати операційної діяльності. Вони групуються за економічними елементами і незалежно від характеру та змісту поділяються на матеріальні витрати, витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, амортизацію основних засобів і нематеріальних активів та інші. На підставі обліку витрат виробництва і собівартості продукції формується інформація для визначення цін на продукцію. Визначення собівартості продукції обчислюється за різними методами, виходячи з таких параметрів витрат:

– виробнича собівартість по структурних підрозділах;

– виробнича собівартість за прямими витратами;

– виробнича собівартість за прямими і загальновиробничими витратами;

– виробнича собівартість за прямими, загальновиробничими та адміністративними витратами;

– повна собівартість, яка включає всі операційні витрати підприємства.

Так, виробнича собівартість по структурних підрозділах необхідна за умови запровадження госпрозрахункових відносин у середині підприємства, що обумовлюють необхідність оцінки діяльності підрозділів. Так, виробнича собівартість за прямими витратами надає інформацію про прямі витрати по видах продукції; виробнича собівартість за прямими і загальновиробничими витратами використовується для прийняття управлінських рішень щодо доцільності (недоцільності) відповідного виду діяльності; виробнича собівартість за прямими, загальновиробничими та адміністративними витратами характеризує рівень витрат підприємства на виробництво продукції і дозволяє визначити перспективу його розвитку.

Не менш важливим для удосконалення виробничого обліку витрат є володіння інформацією щодо загальновиробничих витрат. Вони безпосередньо включаються у виробничу собівартість продукції, а тому обліку їх та контролю слід приділити значну увагу. Поділ витрат загальновиробничого призначення на постійні та змінні вимагає розширеного аналітичного обліку. Аналітичні рахунки важливо вести не тільки за місцями виникнення, центрами і статтями витрат, а й з поділом на постійні та змінні. Тому для обліку загальновиробничих витрат доцільно передбачити на рахунку 91 „Загальновиробничі витрати” субрахунки 911 „Змінні загальновиробничі витрати”, 912 „Постійні загальновиробничі витрати”.

Розглянемо схему розподілу загальновиробничих та загальногосподарських витрат:

нормативна база запропонована методика

дебет кредит сумадебет кредитсума

23 91 1400239111000

912300

9010079 92 800922200