Особливості обліку витрат на зернопереробних підприємствах
Сьогодні основною проблемою зернопереробних підприємств є організація виробничого обліку, за допомогою якого забезпечується оперативний контроль за зниженням витрат на виробництво і досягається конкурентоспроможність сільського господарства, як галузі на внутрішньому та зовнішньому ринках. Важливість розв’язання цих завдань особливо актуалізується у зв’язку з тим, що в даний час переважна більшість зернопереробних підприємств отримує незначний прибуток і потребує удосконалення системи обліку витрат.
Виробнича практика свідчить, що зернопереробні підприємства можуть бути двох видів: ті, що займаються тільки заготівлею зерна і облікуються у складі комбінатів як окрема галузь, а також ті, що заготовляють зернову продукцію і самостійно її переробляють. При заготівлі сільськогосподарської продукції облік витрат регламентується Інструкцією про планування, облік та калькулювання витрат обігу, формуванню відпускних цін на хлібопродукти і тарифів на послуги на заготівельних підприємствах [2]. Облік витрат з приймання, зберігання та відпуску продукції ведеться на рахунку „Витрати зі збуту”. Ці витрати облікуються по групах хлібопродуктів, які приймаються при плануванні згідно з п. 4.1 Інструкції [2], тобто по окремих ділянках роботи.
На підприємствах, що займаються заготівлею і переробкою зерна, витрати з придбання сировини облікують на рахунках 2 класу „Запаси”. Питання обліку витрат з погляду його методологічних основ розкрито в офіційних документах. Зокрема, правові засади регулювання організації та ведення обліку визначені Законом України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” [1], методологія бухгалтерського обліку витрат підприємства – П(С)БО 16 „Витрати” [3]. Забезпечення єдності в складанні та класифікації витрат, застосування методики їх планування та обліку і визначення собівартості продукції (робіт, послуг) в сільському господарстві забезпечують відповідно розроблені Методичні рекомендації [4].
Метою статті є внесення пропозицій з обліку витрат виробництва, обліку загальновиробничих витрат та обліку витрат для визначення повної собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг).
Незважаючи на досить детальне відображення, в нормативно-правових документах організація аналітичного обліку витрат виробництва і витрат діяльності розкрита недостатньо і потребує більш глибокого вивчення. У зв’язку з цим проблемою удосконалення обліку витрат на підприємствах займаються багато вітчизняних науковців. Серед них: Б.І. Валуєв, С.Ф. Голов, Н.В. Кужельний, Л.В. Нападовська, М.С. Пушкар, Палій В.П., В.В. Сопко, Л.К. Сук, О.П. Сухоребра, М.Г. Чумаченко.
Так, у працях Л.К. Сук розкривається порядок визначення виробничої собівартості, що дозволяє обчислити ефективність виробництва та визначити перспективи його розвитку [5]. Вивчення даного питання є досить своєчасним, оскільки в сучасних економічних умовах необхідно знати економічну ефективність виробництва конкретних видів продукції.
Щодо предмета нашого дослідження, особливої уваги заслуговують праці О.П. Сухореброї, в яких розкривається організація обліку витрат на зернопереробних підприємствах. Так, вона пропонує вести облік і контроль прямих витрат за центрами витрат і відповідальними особами, а непрямих – апаратом управління [6]. На нашу думку, така пропозиція є слушною, оскільки від того, як посилиться контроль за витратами, так і буде створено діючий протизатратний механізм.
Водночас існує ряд питань, які детально не вивчені, що актуалізує проблему покращання виробничого обліку витрат на зернопереробних підприємствах, зокрема, питання витрат діяльності розкрито недостатньо глибоко і потребує удосконалення.
Згідно з офіційними джерелами [2, с. 3], витрати на виробництво продукції (робіт, послуг) передбачається формувати за центрами відповідальності й об’єктами обліку. Центрами відповідальності виступають виробничі внутрішньогосподарські підрозділи. На зернопереробних підприємствах їх склад визначається з урахуванням виробничої та організаційної побудови підприємства, порядку закріплення засобів виробництва, територіального розміщення.Облік витрат виробництва може здійснюватись за двома варіантами. Сутність першого полягає в тому, що підприємство здійснює витрати в цілому по конкретних виробничих підрозділах без деталізації за окремими об’єктами, видами виробництв (доробка зерна, переробка на корм та ін.). Облік витрат за цим варіантом ведеться за виробничими підрозділами – бригадами, цехами, що виконують роботи та надають послуги. Фактичні витрати розподіляються між окремими видами продукції пропорційно до планових витрат. З цією метою роблять розрахунок у спеціальній таблиці, де вказують види продукції, фактичні витрати підрозділу за об’єктами обліку витрат, планові витрати за об’єктами обліку витрат, коефіцієнт розподілу як відношення планових витрат до фактичних та визначення суми витрат, віднесених на об’єкти. Така методика не забезпечує поточного контролю за витратами, не сприяє їх економії, не надає інформації для аналізу ефективності використання ресурсів підприємства. Тому вважаємо за доцільне при використанні першого варіанта здійснювати облік витрат за їх економічними елементами та статтями витрат. У регістрах, що ведуть на підприємствах по першому варіанту, більш деталізувати статті витрат. У кінці звітного періоду, після розподілу витрат за статтями, складати зведену відомість витрат по об’єктах для калькулювання продукції. Ведення обліку витрат по першому варіанту свідчить про значний обсяг технічної бухгалтерської роботи з розподілу витрат між об’єктами для визначення фактичної собівартості продукції, робіт і послуг, тому для зменшення витрат на обробку інформації необхідно максимально застосовувати досягнення інформаційних технологій.