Розвиток системи внутрішнього контролю

Економічні перетворення, що відбуваються в Україні, спрямовані на реформування адміністративних засобів управління і створення ефективного господарського механізму, адекватного ринковим відносинам. Такі перетворення докорінно змінюють механізм системи економічного контролю, рівень організації контрольного процесу підприємств.

Відповідно фактори, що мають вплив на систему контролю, формують управлінську філософію й стиль, організаційну структуру підприємства, методи надання прав і визначення обставин, парадигму внутрішнього аудиту.

Загальновідомо, що в міру того, як підприємство рухається до запланованих цілей, воно постійно повинно відслідковувати проміжні результати діяльності й контролювати зміни у внутрішньому та зовнішньому середовищі. Ствердження того, чи досягло підприємство поставленої мети, здійснюється за допомогою системи внутрішнього контролю (аудиту).

Щодо мети підкреслимо, що головним комплексним завданням будь-якого підприємства є отримання стабільного рівня прибутку, мінімізація витрат і податку на прибуток. У зв’язку з цим можна визначити такі основні завдання:

– перевірка правильності, повноти і законності ведення оперативно-первинного обліку;

– перевірка своєчасності, доречності введення необхідних змін у облікову політику підприємства;

– доцільність здійснених фінансових операцій та аналіз їх впливу на фінансові результати діяльності;

– систематичне проведення вибіркових перевірок збереження й наявності ресурсів підприємства;

– здійснення оперативного економічного аналізу основних показників діяльності, а саме: обіговості коштів, платоспроможності, фінансової стійкості, кредитоспроможності, рентабельності;

– спостереження за законністю проведення щорічних інвентаризацій активів підприємства.

Враховуючи це, систему внутрішнього аудиту (контролю) доцільно якісно організовувати стосовно досягнення поставленої мети й завдань, з одного боку, та щодо її економічної ефективності, з іншого.

Її якісна організація щодо виставлених вимог вимагає дотримання чітких критеріїв, способів і методів оцінки ефективності розробленої системи внутрішнього контролю. Необхідно зазначити, що критерії оцінки повинні випливати з принципів побудови самої системи контролю.

Згідно зі стандартом аудиту № 400: „Система внутрішнього контролю – це політика і процедури (засоби внутрішнього контролю), прийняті керівництвом суб’єкта господарювання для взаємодії при реалізації цілей керівництва; передбачають, наскільки це практично для виконання, упорядковане та ефективне для ведення фінансово-господарської діяльності, включаючи суворе дотримання політики керівництва, забезпечення збереженості активів, запобігання й виявлення фактів шахрайства і помилок, точність і повноту бухгалтерських записів і своєчасну підготовку достовірної фінансової інформації” [3]. Отже, виходячи з визначення поняття „система внутрішнього контролю”, основними її принципами є: незалежність, об’єктивність, професійна компетентність і належна добросовісність, професійна поведінка, контроль, дотримання вимог технічних стандартів.

При цьому дотримання перерахованих принципів ще не означає, що внутрішній аудитор (контролер) зможе належним чином виконувати свої обов’язки, так як можуть (виникнути) існувати обставини, що призводять до спотворення, перекручування фінансової інформації, звітності.

Доцільно зазначити, що дії внутрішніх контролерів, майже завжди, залежать від рішення керівництва, її економічної політики.

Контролер повинен спланувати і провести перевірку з урахуванням здорового професійного скептицизму, знаходячи такі засоби прийому контролю, які за будь-яких умов дозволять професійно виконувати свої завдання. Звідси випливає, що внутрішній контроль повинен мати стратегічну спрямованість, незалежну від керівництва, бути орієнтованим на результати, бути своєчасним, гнучким, простим, економічним, порівняльним [5].