Cутність податків, їх вплив на розвиток суспільства.

В своїй визначній праці "Дослідження про природу і причинах багатства народів" А. Смітом було визначено наступні принципи оподаткування:

— піддані держави мають брати участь у її підтримці відповідно до своєї платоспроможності, пропорційно до доходу, яким вони користуються;

— податки повинні стягуватися у найвигідніший час і найви-гіднішим способом для особи, що його сплачує;— кожний податок має бути так побудований, щоб він брав із кишень населення якомога менше, понад те, що він приносить до скарбниці держави.

Демиденко Л.М., стосовно постулатів, розроблених А. Смітом, зазначає, що їх актуальним положенням є те, що "до платників податків не варто застосовувати репресій, оскільки це може завдати шкоди розвитку промисловості, а держава втрачає вигоду, яку могла б мати від розширення бази оподаткування завдяки додатковим інвестиціям".

Послідовник А. Сміта, Д. Рікар-до підкреслював, що основна маса податків перекладається на прибуток капіталістів. Розглядаючи вплив податків на прибуток та ціни, перекладання податків, Д. Рікардо вважав несуттєвими конкретні їх форми. Д. Рікардо писав: "Податки становлять ту частину продукту землі та праці країни, яка надходить у розпорядження уряду: вони завжди сплачуються або з капіталу, або з доходу країни". Зважаючи на такі моменти, вчений вважав за необхідне звільнити капітал від податків, істотно їх скоротити. Особливо це стосувалося непрямих податків, які скорочують споживання, збільшують витрати виробництва, зменшують прибутки підприємств.

Вітчизняний науковець Романенко О.Р. особливо підкреслює внесок у розвиток природи податків А. Вагнера, який одним із перших розглядає не тільки суто фіскальне призначення податків, а регуляторне, за допомогою якого держава змінює розподіл суспільного продукту.

Основоположником податкової теорії послуг став відомий англійський вчений Дж. С. Мілль, який доводив існування прямого взаємозв'язку між тими податками, що їх сплачують на користь держави ЇЇ громадяни, та тими послугами і благами, що їх натомість вони отримують від держави. Шведські економісти К. Віксель та Е. Ліндаль розвинули у своїх працях положення про принцип рівності між вилученою вартістю та її еквівалентом. Зокрема, К. Віксель обгрунтував роль податків у зростанні добробуту суспільства, розглянув їх у тісному зв'язку з державними витратами, які приносять користь суспільству. Учень К. Вікселя — Е. Ліндаль — поставив існування рівноваги між податками та державними благами в залежність від розкладу політичних сил у суспільстві. Незважаючи на гостру критику, яким піддаються ідеї Е. Ліндаля, насамперед, за їх утопічність, підкреслимо наявність раціонального зерна у його судженнях. Справді, заперечувати вплив політичної еліти на формування та реалізацію податкової політики недоцільно. Поштовхом до наукових досліджень в цьому напрямку стали роботи К. Маркса та Ф. Енгельса, які хоча і не мали в своїй основі суто фінансових моментів та містили твердження більше політичного, ніж економічного характеру, гостро поставили питання про перерозподіл фінансових ресурсів між суспільними верствами.

Значний внесок у розвиток теорії оподаткування зробив основоположник російської фінансової науки IX. Озеров. Він визначав податки як "обов'язкові платежі, які сплачуються підданими держави для виконання покладених на неї функцій". Як представник інституціоналізму, І.Х. Озеров розглядав податки як категорію на перетині різних гуманітарних наук: права, політології, соціальної психології, соціології. Він писав: "Вивчення грунту, на якому розвивається фінансове господарство, показує нам, чому воно приймає ту чи іншу форму, чому насіння на одному грунті сходить, а на іншому — чахне".

Сутність податків представниками радянської фінансової науки А.А.Буковецьким, А. Соколовим, П.В. Мікеладзе базувалася на теорії колективних потреб. Незважаючи на певну догматичність (зумовлену об'єктивними передумовами розбудови радянської влади), ця теорія з певними корективами використовується і сучасниками для обгрунтування сутності та ролі податків. Так, П. Самуель-сон підтверджує примусовий характер оподаткування і відсутність зв'язку між вигодами окремого громадянина та тими податками, які він сплачує державі.

Окремо слід зупинитися на поглядах на сутність податків представників кейнсіанської школи. Зокрема, Дж. М. Кейнс був автором теорії податків, яка фокусувалася на державному регулюванні економіки. Податки цей вчений називав "вбудованими механізмами гнучкості", за допомогою яких можна рівномірно розподілити податковий тягар залежності від доходів. Доктрина Дж. М. Кейнса запанувала на теоретичному та прагматичному рівні в середині минулого століття — саморегулівні здатності ринкової економіки досить обмежені, тому держава повинна впливати на економічні процеси за допомогою державних видатків, податків, позичкового відсотку. Кейнс писав: " Прибутковий податок,... податок на прибуток з капіталу, податок на спадщину та інші податки відіграють не менш важливу роль, ніж норма відсотка.Революційність та новизна поглядів Кейнса дозволили вітчизняному вченому В.М. Федосову визначити його роботи в якості орієнтирів розвитку західної фінансової науки. Але системні кризи в західних економіках в 70-х роках минулого століття, тали своєрідним поштовхом для критики ідей кейнсіанства та пошуку нових підходів у фінансовій науці. На зміну кейнсіанським методам регулювання приходить неокласична теорія, і її особливо популярний напрямок — неокон-серватизм.