Податкові аспекти політики підтримки розвитку підприємств

За час дії спрощеної системи оподаткування в Україні спостерігається зниження темпів зростання кількості малих підприємств, натомність відбувається зростання кількості фізичних осіб-підприємців, рівень оподаткування яких є швидше символічним [4].Викладене дає підстави для висновку про те, що втрачається інституційна роль малого бізнесу у побудові ефективної конкурентоспроможної ринкової економіки. Розвиток малого і середнього підприємництва не використовується як важіль структурного регулювання економіки і зводиться майже винятково до забезпечення додаткового джерела доходів для частини населення. Можна погодитися з висновками експертів з питань регуляторної політики, що потенціал розвитку малого підприємства, закладений цією системою, практично вичерпаний. Відсутність надійних механізмів захисту і контролю в технологіях справляння єдиного і фіксованого податків завдає відчутних збитків державному бюджету у вигляді помітного зменшення податкових надходжень. Найбільш поширеними формами таких фіскальних правопорушень стали:

– залучення підприємцями, які застосовують спрощені системи оподаткування, найманих осіб без укладання трудових угод, оформлення трудових книжок, без реєстрації трудових угод у службі зайнятості чи запису реалі заторів у патентах на право сплати фіксованого податку;

– приховування обсягів виручки (валового доходу), які перевищують гранично допустимі ліміти, що дозволяє працювати за спрощеними системи оподаткування;

– „відмивання” через спрощені методи оподаткування „тіньових” коштів шляхом укладення фіктивних господарських угод зі сплатою за це мінімальних комісійних тощо.

Усе це свідчить про те, що спрощені режими оподаткування можуть використовуватися лише тимчасово, на певному етапі оновлення малого і середнього бізнесу. Тому виникає потреба у пошуку іншого варіанта оподаткування малого бізнесу, який би був простішим з погляду застосування платником, ніж загальноприйнята система оподаткування, але в то й же час не вносив диспропорцій у систему прибуткового оподаткування.

Ще однією з альтернатив є поступове переведення підприємств-єдинників на загальну систему оподаткування, але зі збереженням можливостей спрощеного обліку і звітності.

Також одним з дискусійних питань є доцільність застосування ПДВ або можливість зниження його ставки. В умовах трансформаційної економіки досить важко суто емпіричними методами оцінити можливості збільшення або зменшення бюджетних доходів. Але податкова система повинна включати такі елементи, використання яких дозволило б отримувати необхідні кошти для додаткових державних витрат. Такий підхід важливий не тільки для країн з перехідною економікою. Наприклад, у Німеччині як адаптаційний елемент використовується податок на додану вартість, оскільки його тимчасове підвищення не справляє істотного впливу на поведінку платників податків, і оподаткування споживання становить меншу небезпеку для економічного зростання, ніж оподаткування особистих доходів або прибутку підприємств. Аналіз показує, що і в умовах України зниження ставки ПДВ на початку 1995 р. з 28 до 20 % призвело до приблизно пропорційного зниження доходів ( у 1994 році доходи від ПДВ становили 11,42 % ВВП, а в 1995 – 8,56 %), а тому зміна ставки цього податку є більш прийнятною у випадку необхідності збільшення бюджетних доходів, ніж введення нових податків або збільшення оподаткування доходів.

Ще одним аргументом на користь збереження ПДВ є недосконалість адміністрування податку на прибуток і податку на доходи фізичних осіб. Діюче законодавство дозволяє легально приховувати доходу, мінімізувати податок на прибуток, навіть створювати штучну збитковість. У такій ситуації ПДВ виступає балансуючим податком – якщо платник не сплатив податок на прибуток при отриманні доходів, він сплатить свою частку доходу до бюджету у вигляді ПДВ у ціні товарів, які він купує.

Але, на нашу думку, є необхідність розглянути можливість відміни нульової ставки ПДВ на здійснення експортної діяльності. Не обов’язково вводити ставку 20 % на експорт – це може виступити дестимулюючим фактором. Але якщо віднести експортні операції до розряду таких, що не оподатковуються ПДВ, то це зменшить кількість зловживань у сфері зовнішньоекономічної діяльності, а значить зменшить суму ПДВ, заявленого платниками до відшкодування з бюджету.

Таким чином, можна зробити такі висновки:

1. Оптимізація податкової політики в оподаткуванні прибутку підприємств повинна спрямовуватися на удосконалення адміністрування податку на прибуток, а також на поступове переведення підприємств, що знаходяться на спрощеній системі оподаткування, обліку і звітності на загальну із збереженням можливостей спрощеного ведення обліку та складання звітності. Так, можна встановити звітний період для таких підприємств не на квартал, а півріччя.