Реформування податку з доходів фізичних осіб у контексті вимог сталого розвитку

Податкова політика є найбільш значущим інструментом державного регулювання соціальних і економічних процесів, інвестиційної стратегії, зовнішньоекономічної діяльності, структурних змін у виробництві, прискореного розвитку пріоритетних галузей.

Загальні принципи податкової системи та її регулювання, закладені у чинному законодавстві, в основному відповідають тим, що діють у багатьох країнах і напрацьовані протягом століть. Це стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності; введення пільг з оподаткування прибутку (доходу), спрямованих на розвиток виробництва; обов’язковість, рівнозначність і пропорційність, рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації, соціальна справедливість, стабільність, економічна обґрунтованість, рівномірність сплати, компетенція, єдиний підхід, доступність. Проте в Україні в перехідний період не завжди вдавалося їх дотримуватися. Це спричинило ряд негативних соціально-економічних наслідків (масове зубожіння населення, падіння виробництва, незадовільний рівень формування податкової культури суспільства, зростання тіньового сектору економіки та ін.), які досить широко вивчені, описані та систематизовані в науковій літературі [1–3]. Виходячи з низького рівня ефективності функціонування податкової системи постала проблема її реформування.

Як відомо, з січня 2004 року ставка податку на прибуток підприємств була знижена з 30 % до 25 % об’єкта оподаткування. Встановлена також нова ставка прибуткового податку з громадян у розмірі 13 % об’єкта оподаткування замість прогресивної шкали ставок, що діяла до зазначеного часу із граничної ставкою 40 % та середньою ефективною – 17 %.

Зрозуміло, що податкова реформа – це система упорядкованих заходів, що може тривати не один рік. Тому ці заходи повинні відповідати вітчизняним соціально-економічним реаліям, рівню розвитку виробничих сил, враховувати існуючі накопичені проблеми. Проте існує також й інша сторона проблеми. Зокрема, запроваджувані реформаційні кроки повинні відповідати не лише внутрішнім економічним реаліям, а й, у більш загальному контексті, загальносвітовим вимогам і стандартам. До таких стандартів сьогодні у світі відносять вимоги сталого розвитку, сутність яких проявляється у зменшенні антропологічного тиску на зовнішнє природне середовище та врахування у поточний момент часу інтересів майбутніх поколінь. У даній роботі зроблена спроба оцінити доцільність та ефективність здійснених в Україні заходів з реформування одного з основних у податковій системі податків – податку з доходів фізичних осіб.

У період наближення соціально-економічної системи України до вимог сталого розвитку на податки покладається виконання специфічної ролі. Соціально спрямована та ефективна економічна система, що ґрунтується на ринкових засадах, повинна так розподіляти національний дохід, щоб непрацездатні, безробітні, найбільш незаможні верстви населення суспільства не були дискримінованими стосовно інших споживачів національного доходу. Це необхідна ознака соціально-орієнтованої економічної системи.

З січня 2004 року розпочалася масштабна податкова реформа за основними податками. Цілком логічним та упорядкованим кроком з боку уряду було започатковано проведення реформи за прибутковими податками (податком на прибуток підприємств та податком на доходи громадян, далі – ПДГ).

Оскільки більші трансформації відбулися в механізми справляння ПДГ та в зв’язку з тим, що величина саме цього податку безпосередньо впливає на доходи громадян, проаналізуємо, наскільки проведені зміни відповідають головним імперативам сталого розвитку.

Відомо, що за прикладом Росії, в Україні було введено єдину плоску шкалу ПДГ, тобто замість прогресивної шкали оподаткування доходів з середньою граничною ставкою 16–17 % було встановлено плоску шкалу з єдиною ставкою 13 %. Таке зменшення ставки податку очевидно є позитивним моментом для платників податків, хоча для бюджету означає зростання ризику його недовиконання. Проте в контексті тематики нашої роботи нас цікавитиме більше не цей аспект здійснених заходів, а принципове рішення держави замінити прогресивну шкалу ПДГ на плоску, адже навіть у Росії, незважаючи на позитивний досвід реформи саме цього податку, багато фахівців розцінюють існуючий податковий режим як тимчасовий та піддають дії уряду значній критиці. З погляду постулатів сучасної економічної теорії державних фінансів, побудованої на класичних принципах Адама Сміта, встановлення плоскої шкали ПДГ можна розцінювати винятково як негативний захід, або розглядати її як тимчасову альтернативу прогресивної шкали.Дуглас Норт зазначає, що „лоббирование перехода к плоскому налогообложению – идеи, ошибочной теоретически и вредной практически. Она неверна с точки зрения как возможности стимулирования национальных инвестиций, так и обеспечения социально справедливого перераспределения дохода. Эти два аспекта неразделимы, поскольку переход к плоскому налогообложению всегда означает передачу определенной величины чистого дохода от бедных богатым, что неизбежно приводит (в обществе, находящемся на ранней стадии накопления капитала) к уменьшению склонности к сбережению на макроуровне. Прошедшие 15 лет переходного периода убедительно это подтвердили. Подобная политика заметно усиливает торговый дисбаланс, стимулирует импорт дорогих товаров и отток капитала. В конечном счете ресурсов в экономике окажется меньше, а не больше. Об этом свидетельствует и российский опыт в последние годы. Плоское налогообложение не только несправедливо, оно прежде всего оказывает дестабилизирующее воздействие, подрывая эффективность производства, а значит, негативно влияя на перспективы экономического роста” [4, с. 56].