Мінливість елементів локомоторного апарату коней російської рисистої породи в умовах іподрому

Увесь період з 1890 по 1941 роки, що розпочався з розведення "метичів" і завершився створенням нової породи, можна розбити на три етапи (Чебаєвський, 1954).

Перший етап – з 1890 по 1917 роки. Характеризується широким застосуванням міжпородного схрещування як промислового методу, частковим використанням поглинального схрещування і методу прилиття крові. Мета роботи – отримати спеціалізованого призового рисака.

Другий етап – з 1917 по 1926 роки. Характеризується вимушеним використанням помісей для інбредного розведення, частковим застосуванням міжпородного схрещування з рештою американських рисаків і зворотнього схрещування з орловськими. Мета роботи не змінилася, але зросли вимоги до типу рисака.Третій етап – 3 1926 по 1941 роки. В цей період вже була організована планова селекційно-зоотехнічна робота з метою виведення нової породи. Основний метод роботи – широке застосування репродуктивного схрещування з частковим використанням зворотнього схрещування з орловським рисаком.

За цей період російський рисак, в минулому – виключно спортивний кінь, що значно поступався орловському рисаку і в рості, і в масивності, наблизився до останнього типу, не втративши при цьому підвищеної жвавості.

Породу офіційно визнано в 1949 році, але схрещування з американськими рисаками практикують і зараз для покращення жвавості російських рисаків. Російському рисаку притаманна загальна сухість і гармонійність конституції, щільність мускулатури, більш міцний сухожильно-зв'язковий апарат; легка, з прямим профілем, голова; довга, пряма і мускулиста шия; пряма з добре вираженою лінією верха (Красніков, 1973). Круп середньої довжини і помірного нахилу. Кінцівки сухі з добре відбитими сухожиллями. Довге передпліччя і порівняно коротка п'ясть забезпечують низький хід. Коням окремих ліній в породі притаманна схильність до іноході. Оброслість у російського рисака менша, ніж у орловця, зокрема, оброслість ніг (фрізи) майже відсутні. За даними А.П. Ісупова, у російського рисака переважають гніда (46 %) і ворона (27 %) масті, рідше – руда, сіра, кремова. В цілому у російського рисака менш яскраво виражений тип упряжного коня, ніж у орловського.

За нормальних умов утримання, молодняк російської рисистої породи досить швидко розвивається і виказує високу скоростиглість. До 3 років він досягає зросту 158 – 162 см і живої ваги 450 – 460 кг.

Коні російської рисистої породи мають такі середні виміри: висота в холці – 160, довжина тулуба – 162, обхват грудей – 182, обхват п'ясті – 20,2 (жеребці); 159 – 161 – 183 – 19,8 (кобили). За вимірами російський рисак трохи поступається орловцю, але перевищує американську породу.

Рисисті коні відрізняються від інших порід здатністю довгий час рухатися жвавою летючою риссю. Жвавість російських рисаків (рекорд по породі – 1 хв. 56,9 сек) перевищує орловських (1 хв. 58,4 сек) і поступається американським (1 хв. 49,2 сек). На іподром коні поступають у 2 – 2,5 роки після попереднього відбору, тому досліджуваний об'єкт – російські рисаки Київського іподрому представлені кращими екземплярами даної породи (переважна кількість належить до класу "еліта"), що позитивно відображатиметься на об'єктивності результатів дослідження.

Статистична обробка величин (методика Рокицького).

Середнє арифметичне виступає узагальнюючою величиною, що вбирає в себе всі особливості даної варіації. Знаходження середнього – це заміна індивідуальних варіюючих значень ознак окремих членів сукупності деякою середньою величиною, при збереженні основних властивостей усіх членів сукупності. Середнє значення для довжини елементів передньої і задньої кінцівок коня обчислюється за загальновідомою формулою:

 хі

Х ср = 

n

Для визначення ступеня точності середнього, обраховують умовний показник точності (SХср), який називають ймовірною помилкою середнього, за формулою: