Вчення В. І. Вернадського про біосферу та ноосферу

У праці «Автотрофність людства», вперше опублікованій 1925 р. у Парижі, учений вперше написав про те, що в біосфері існує велика геологічна, можливо навіть космічна, сила. Вона не є проявом енер¬гії чи формою, проте вплив її на перебіг земних енергетичних явищ - «глибокий і сильний, і повинен мати відбиток, хоч і менш силь¬ний, але, безперечно, і поза земною корою, в бутті самої планети». Ця сила - «розум людини, спрямована та організована воля як істо¬ти суспільної»1. В. І. Вернадський не тільки підкреслював міць впливу людського суспільства на середовище, а й наголошував: «Воно одне змінює в новий спосіб і з наростаючою швидкістю стру¬ктуру самих основ біосфери. Воно стає дедалі незалежнішим від інших форм життя та еволюціонує до нового життєвого прояву».

Мислитель наполягав на нерозривності зв'язку людини з жи¬вою речовиною планети, з сукупністю організмів, які водночас іс¬нують з ним чи існували до нього, і, насамперед, - походженням. «Хоч як далеко занурювалися б ми в минуле, - писав він, - мо¬жемо бути певними, що стрінемо в ньому живі покоління, поза су¬мнівом генетичне зв'язані одне з одним». Навіть більше, вчений орієнтовно підрахував кількість поколінь (понад 200), які заступа¬ли одне одного від часу народження у людському суспільстві ве¬ликих конструкцій релігії, філософії та науки. «Кілька сот поко¬лінь відділяють нас від епохи, коли з'явилися перші зародки людського мистецтва, музики, міфів та магії, з яких виросли релі¬гії, наука, філософія ... Але походження людини криється у ще віддаленіших країнах часу ... Хоч як далеко заходила б наша дум¬ка або наші наукові дослідження в геологічне минуле землі, ми констатуємо те саме явище існування в земній корі єдиного цілісного життя». Слід віддати належне правдивості вченого - він зі¬знався в тому, що походження людини на Землі було найглибшою космічною таємницею для еллінів і такою самою таємницею за¬лишилося для нас. Водночас він поділяв принцип флорентійського натураліста Ф. Реді (1626 - 1698), який твердив, що будь-який живий організм походить від іншого живого організму. А тому Вернадський не погоджувався з твердженням, начебто живий ор¬ганізм зародився в земній корі завдяки самочинним змінам «косної» матерії. Він наполягав на тому, що з позицій науки ми не можемо розглядати життя інакше, як явище, що існує неперервно від найдавніших геологічних епох, і жива речовина впродовж усього часу еволюції була різко відділена від «косної» матерії. «... очевидно, - писав В. І. Вернадський, - життя не є просте виклю¬чно земне явище, але, наскільки принцип Реді відповідає реально¬сті, має розглядатися як космічне явище історії нашої планети. І також очевидно, що моноліт життя в цілому не є простим зібран¬ням окремих неподільних, випадково зібраних, але є складною ор¬ганізованістю, частини якої мають функції, які взаємодоповнюють одна одну і допомагають одна одній» .Природознавець підкреслював нерозривність зв'язку людини з життям усіх живих істот ще й з причини харчування. Людина зму¬шена на нинішньому етапі своєї еволюції підтримувати своє фізичне існування через засвоєння інших організмів або продукції їхнього життя. Людина змушена нищити" інші істоти, вона гине, якщо не знаходить у земній корі інших земних істот, якими могла б харчува¬тися. Залежність людини від живого цілого завдяки її харчуванню визначає все її існування. «Зміна режиму - в разі, якби це сталося, - мала б великі наслідки... Проблеми харчування і виробництва слід переглянути. Внаслідок цього обов'язково настане переворот у самих соціальних принципах, що керують суспільною думкою». Що мав на увазі Вернадський, коли писав про зміну режиму харчування людини, яка є гетеротрофною? «Це, насамперед, - розвиток науки, яка прагне знайти нові форми енергії у світі та створити великі хімі¬чні синтези органічної речовини»3. Щоправда, Вернадський тут же підкреслює, що засобів, якими користується наука, дуже мало, але з властивим йому оптимізмом сподівається на нові методи дослі¬дження, оскільки «... немає сили на землі, котра могла б стримати людський розум у його прагненні, коли він осягнув, як у даному ви¬падку, значення істин, що розкриваються перед ним... Користуючись безпосередньо енергією Сонця, людина оволодіває джерелом енергії зелених рослин, тією її формою, якою вона зараз користується опосе¬редковано через останні для своєї їжі та для палива» .

У 1944 р. В. І. Вернадський написав знамениту статтю «Декілька слів про ноосферу». Термін «ноосфера» було запропоновано Е. Леруа 1927 р. Розглянувши закономірності еволюції життя, Е. Леруа дійшов висновку, що в людині біологічна еволюція себе вичерпала. Подаль¬ша еволюція живого на нашій планеті, за його твердженням, здійсню¬ватиметься тільки духовними засобами: індукція, суспільство, мова, розум і т. д. І це буде ноосфера, яка заступить біосферу. Під ноосфе¬рою Е. Леруа розумів закономірний етап розвитку органічного світу, коли домінуюча роль в еволюції належатиме духовній творчості лю¬дини та продуктові ЇЇ праці. І в цьому його погляди відрізнялись від уявлень Тейяра де Шардена, який розглядав ноосферу як такий собі мислячий пласт, що поступово розгортається зі світу тварин і рослин і приходить на останньому етапі психогенезу до усвідомлення тотож¬ності всього сущого з точкою «Омега» - божеством .

За В. І. Вернадським, поняття «ноосфера - останній з багатьох етапів еволюції біосфери в геологічний історії - етап наших днів. Перебіг цього процесу тільки починає нам прояснюватися з вивчення її геологічного минулого у деяких своїх аспектах... Ноосфера - нове геологічне явище на нашій планеті. У ній людина вперше стає вели¬чезною геологічною силою. Вона може й повинна перебудувати своєю працею і думкою царину свого життя, перебудувати докорінно порівняно з тим, що було раніше».

Могутньою геологічною силою людину вперше назвав А. П. Павлов (1854 - 1929), який казав про антропогенну еру в роз¬витку Землі. В. І. Вернадський підкреслював, що людство фізично яв¬ляє собою надзвичайно малу масу речовини планети, але міць його пов'язана не з його матерією, а з роботою його свідомості, з його ро¬зумом і спрямованою цим розумом працею. Ноосферу Вернадський розумів як природне тіло, компонентами якого будуть літосфера, гід¬росфера, атмосфера та органічний світ, перетворений розумною дія¬льністю людини.