Вчення В. І. Вернадського про біосферу та ноосферу
Вчення В. І. Вернадського про біосферу та ноосферу
Сучасне вчення про біосферу створив і розвинув В. І. Вернадський (1863 - 1945). Його творчому генієві були притаманні не тіль¬ки глобальність мислення, а й вихід за рамки експериментальної на¬уки. Президент Української академії наук, академік Петербурзької АН, а потім AH CPCP, член численних іноземних академій, непере¬січний природознавець-мислитель залишив нам цілісне бачення сві¬ту і завдань людини як на Землі, так і у Всесвіті.
Народився він у Петербурзі. Мати була українкою, та й корені роду Вернадських сягають Запорізької Січі. На все життя вчений зберіг любов до української мови, культури, історії та науки.
В. І. Вернадський отримав блискучу освіту. Він навчався в Петер¬бурзькому університеті у 80-х роках минулого століття, коли там ви¬кладали великі вчені В. В. Докучаєв, Д. І. Менделєєв, О. і. Воєйков, О. М. Бекетов, М. П. Вагнер та ін., володів європейськими мовами, в юні роки відвідав Берлін, Мюнхен, Лондон, Париж, міста Італії. Його ме¬тодологія вирізнялася вражаючою широтою підходу до проблем люд¬ства. Він закликав і інших учених не лише порівнювати науковий сві¬тогляд різних епох, а й вивчати структуру науки вкупі з іншими формами суспільної свідомості - філософії, релігії, мистецтва, навіть з матеріальною практикою і соціальними умовами життя населення тієї епохи. Мислитель написав блискучі статті про творчість Ломоносова, Канта, а в наукових працях цитував найвидатніших учених сві¬ту. Науковий метод розглядався ним як важливий, але не єдиний метод пізнання реальності.
В. І. Вернадський створив цілий комплекс наук про Землю - від генетичної мінералогії до біохімії, радіології, вчення про біосферу.
Він принципово відкинув старий біологічний підхід - дослі¬дження окремо того чи іншого живого організму, а висунув на пер¬ше місце поняття життя як організованої сукупності живої речови¬ни. Вчений підкреслював, що речовина планети (а також і в Космосі) утворюється в кругообігу «мертве - живе - мертве», що «біогенні породи» (тобто створені живою речовиною) становлять значну частину її (біосфери) маси, «... йдуть далеко за межі біосфери ... вони перетворюються, втрачаючи всякі сліди життя, в гранітну оболонку». «Геохімія доводить неминучість живої речовини для цьо¬го кругообігу всіх елементів і тим ставить на науковий грунт питання про космічність живої речовини»,- писав він у монографії «Жива речовина», стверджуючи, що життя - така ж вічна складова буття, як матерія та енергія.
В. І. Вернадський відніс до біосфери ширші шари земних оболо¬нок, де не тільки мешкають живі організми, а й знаходяться речовини, створені в минулому живою матерією (торф, кам'яне вугілля, осадові породи тощо). Він розглядав біосферу не просто як просторову кате¬горію, а як складну єдину систему - оболонку, в якій живі істоти пе¬ребувають у складній взаємодії як із неживою природою (повітрям, водою, сонячною енергією), так і між собою і цим визначають хіміч¬ний стан зовнішньої кори нашої планети.
Мислитель визначив межі біосфери, вказавши, що до неї входять уся гідросфера Землі, верхня частина літосфери до глибини 2 - З км, де ще є живі бактерії, і нижня частина атмосфери. Він розгля¬дав біосферу як зону перетворення цієї космічної енергії трансфор¬маторами, що в ній знаходяться.
Багато уваги у своїх працях В. І. Вернадський приділяв зеленій речовині рослин, тобто хлорофілу, оскільки лише він здатний крис¬талізувати променисту енергію Сонця та з її допомогою створювати первинні органічні сполуки з вуглекислого газу, повітря і водних розчинів. Розглядаючи обсяг і енергетичні коефіцієнти різних груп рослинності, вчений дійшов висновку, що головними трансформа¬торами сонячної енергії в хімічну енергію біосфери є одноклітинні зелені водорості океану, що дуже швидко розмножуються. Значну роль у цьому процесі відіграють також ліси тропічного поясу. Ось чому інтенсивне вирубування тропічних лісів у Південній Америці, Африці та Індонезії, забруднення океану, що пригнічує ріст водоро¬стей, є вкрай несприятливими факторами, що порушують екологіч¬ну рівновагу біосфери наприкінці XX ст. В. І. Вернадський узагаль¬нив і поширив проблему простору - часу на простір і час живої матерії: «... повертаючись до живої речовини, ми базуватимемося на тому, що в ньому - в його прояві взагалі - час і простір невідділь¬ні» . Мислитель підходив до дослідження простору - часу як до явища, котре має будову, тобто структуру, підкреслюючи, що це явище не тільки структурно, а й фізично володіє різними станами. Він наполягав на значних відмінностях, які існують між часом, що вимірюється всередині живих організмів, і часом «косної» (неживої") матерії. Позаяк існує різниця симетрії простору в просторі - часі живої та «косної» речовини, необхідно розрізняти і відокремлювати час життя від планетного часу.Упродовж десятків років учений досліджував роль людини в перебудові поверхні Землі. Вивчаючи мінералогію, він зацікавився масштабами технічної діяльності людства в царині видобування з надр Землі різних мінералів і руд, їх переробки, отримання люди¬ною нових, невідомих у природі в самородному вигляді, металів і хімічних сполук. Він дійшов висновку, що масштаби людської ді¬яльності зростають і їх можна порівняти з масштабами природних геологічних явищ. Уже в ранніх працях В. І. Вернадський писав, що технічна діяльність людства являє собою процес, накладений на природні процеси, тому він чужий їм і протиприродний. У піз¬ніших працях мислитель стверджував, що еволюційна поява лю¬дини і розвиток наукової думки - це також природний процес, як усе в навколишньому світі. А звідси - його висновок про те, що наукова думка людства має розвиватися відповідно до законів природи, а не протиставляючи себе їм.