Травлення. Органи травлення
Ротова порожнина утворена спереду губами, збоку - щоками, зверху - піднебінням, знизу - язиком і дном рота, ззаду вона переходить в глотку.
На щелепах розміщуються зуби, щелепи вкриті яснами (8слизова оболонка). Ряди зубів поділяють ротову порожнину на передротову і власне ротову. У нижній частині ротової порожнини є м'язовий орган - язик - орган смаку, та орган що бере участь у перемішуванні їжі.
У слизовій оболонці язика і ротової порожнини знаходиться велика кількість дрібних слинних залоз. В ротову порожнину відкриваються протоки трьох пар слинних залоз: привушних, підщелепних, під'язикових. Малі слинні залози функціонують постійно і підтримують у роті необхідну вологість. Великі слинні починають функціонувати тільки тоді, коли в ротову порожнину потрапляє їжа.
У ротовій порожнині відбувається подрібнення їжі, її змочування, хімічна обробка і формування травної грудки.
На сосочках язика, а також на інших ділянках слизової оболонки рота розташовані смакові, температурні та больові рецептори. Подразнення яких викликає секрецію слини та інших травних соків, а також оцінюється смак їжі.
Хімічна обробка їжі здійснюється за допомогою слини.Слина - безбарвна, трохи мутна рідина (внаслідок наявності епітеліальних клітин слинних залоз і лейкоцитів), слабко лужної реакції. Містить 99% Н2О, органічних речовин (білки, вільні амінокислоти, вуглеводи) та неорганічні речовини (солі Na, Ca, K), сечову кислоту, сечовину, аміак, вітаміни.
До складу слини входять ферменти: птіалін і мальтази (амілази), які розщеплюють крохмаль до моносахаридів, проте повного розщеплення ними не відбувається бо їжа в роті перебуває мало часу (10-15 сек).
Білкова речовина слини муцин робить харчову грудку слизькою, що полегшує її ковтання і просування по стравоходу.
Мозкова фаза починається з вироблення шлункового соку під впливом умовних рефлексів (при подразненні рецепторів слуху, зору, нюху). Очікування їжі або її вид супроводжується виділенням не тільки слини, а й шлункового соку.
Коли їжа потрапляє в рот, збуджуються смакові і нюхові рецептори, що призводить до додаткового безумовнорефлекторного посилення секреції. Нервові імпульси, які виникають при подразненні рецепторів ротової порожнини виконують функцію механізму, що запускає діяльність клітин шлунка. Нервові імпульси ідуть до центрів секреторних рефлексів, а звідти до секреторних клітин, які виділяють гастриин - гормон (посилює секрецію шлункового соку).
Шлункова фаза починається через 5 хв після вживання їжі і триває близько 2 годин з поступовим зменшенням секреції.
Під час цієї фази соковиділення відбувається внаслідок подразнення рецепторів слизової оболонки шлунка і під впливом нейрогуморальних факторів кишок.
Механічні подразнення шлунка через нервові шляхи спричинюють виділення клітинами шлунка горомонів.
Кишкова фаза шлункової секреції полягає в тому, що стимулюючі імпульси на залози шлунка надходять з кишок. Такими факторами можуть бути речовини, що знаходяться у самій їжі (відвари м'яса, риби, овочів). Надходячи з кишок у кров вони по великому колу кровообігу потрапляють до залоз шлунка і стимулюють їхню діяльність.
Шлункова секреція не тільки збуджується і підтримується, а й гальмується нервовими і гуморальними факторами.
Гальмівний факт на шлункову секрецію здійснює гормон секретин, який утворюється у слизовій оболонці дванадцятипалої кишки і інші речовини що виробляються клітинами кишок. Пригнічує шлункову секрецію жир, навіть вживання його невеликої кількості гальмує соковиділення на дві-три години.
Завдяки великій кількості шлункового соку харчова маса перетворюється в ріденьку кашку (хімус), яка поступає в тонку кишку. Швидкість переходу їжі з шлунка в кишку залежить від: об'єму, їжі, складу їжі, концентрації їжі. Їжа в шлунку перебуває в середньому 6-8 годин. Вуглеводна їжа евакуюється швидше, ніж багата білками жирна їжа, вона затримується на 8-10 годин. Рідини починають переходити в кишку майже одразу після їх попадання в шлунок.